Понеділок, 23 Липень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
У Чернігові вшанували пам'ять доньки Михайла Коцюбинського

У Чернігові вшанували пам'ять доньки Михайла Коцюбинського


Видатні земляки. У Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. Коцюбинського відбувся напрочуд теплий, душевний, світлий, хвилюючий і незабутній вечір пам’яті доньки класика – Ірини Михайлівни Коцюбинської – видатної нашої землячки, великої подвижниці, яка тривалий час очолювала музей свого тата.

Відкрив та вів прекрасний вечір спогадів нинішній директор музею – правнук класика Ігор Коцюбинський, який цікаво розповів про неординарну особистість, дуже дієву і небайдужу Людину, котра багато хорошого зробила для Чернігова та рідного музею.

Ірина Михайлівна Коцюбинська народилася в Чернігові 12 липня 1899 року. Хрещеними батьками її стали відомі громадські діячі: Феодосія Степанівна Шкуркіна-Левицька та Ілля Людвигович Шраг – друзі родини Коцюбинських.

Ірина Коцюбинська

Ірина зростала допитливою та мрійливою дівчинкою, яку цікавило все навколо, особливо ж її вабили таємниці батькової творчості.

«Мене цікавило буквально все, що стосувалося батька. Як він пише, на якому папері, якою ручкою, як сидить у кріслі... Непомітно я пробиралась у передпокій біля вітальні, забивалась в темний куток між дверима, і звідси, через скляні двері вітальні, спостерігала за всім, що там відбувалося. Іноді, сидячи на сундучку, я писала на якомусь неможливому отруйно-оранжевому папері вірші».

Коли діти стали дорослими й Ірина розповідала братам та сестрі окремі подробиці з життя батька, й вони дивувалися, не розуміючи, звідки їй відомі ці деталі та факти. «Не інакше, як підглядала?» – розпитував Юрій. Так воно й було насправді. Швидко пролетіло щасливе дитинство, а за ним і навчання в Чернігівській жіночій гімназії, по закінченні якої Ірина деякий час працювала в земській управі. У 1918 р. вона одружилася з Аврамом Метрик-Данішевським.

Складні то були часи. У 1919 році Ірина Михайлівна з маленьким сином змушена була евакуюватися з Чернігова, кілька років жила в російських містах Казані та Сарапулі, а після повернення в 1923 р. довелося з родиною помандрувати Україною: рідний Чернігів, Проскурів, Полтавщина, Харків, Київ... Доводилося працювати на різних роботах, аби якось вижити.

Ще перебуваючи в Казані, пережила смерть старшого сина Юрія, який помер, захворівши на сухоти, не доживши й до 4-х років. Згодом були безпідставні звинувачення та страта в 1937-му сталінським режимом обох братів. Після чого з тавром члена родини «ворогів народу» важко було влаштуватися на будь-яку роботу. З фронтів Другої світової війни не повернувся чоловік. Останні відомості про нього мала у жовтні 41-го...

Але ця мужня жінка витримала всі удари долі, ніколи не схиляла голови. Через усе життя пронесла вона славне прізвище свого батька. Навіть тоді, коли її високе чоло в ореолі шляхетної сивини було безхмарним, а ясні очі всміхалися, навіть у такі хвилини на її чолі лежало тихе сяйво доброї і світлої пам’яті про батька, той тихий і невловимий для поверхового погляду відсвіт прожитого й пережитого, передуманого й перебаченого протягом життя.

Після війни вона працювала 5 років суддею одного з районів Києва, а згодом – директоркою будинку літераторів у столиці України.

Коли наприкінці 1956 року Ірина Михайлівна очолила колектив чернігівського музею свого батька, одразу з головою поринула у роботу. Юристу за фахом, їй нелегко було опановувати малознайому доти музейну справу, але освоївши її, І. М. Коцюбинська дуже багато зробила для поповнення фондів музею, побудови нової літературної експозиції, відтворення меморіального будинку. Вона наче вдруге народилася. По-перше, вирішила максимально наблизити оформлення меморіальних кімнат до «первісного» вигляду (коли там мешкав М. Коцюбинський із родиною). Для цього вона тривалий час розробляла ескізи інтер’єру меморіальних кімнат. Радилася зі своїми давніми подругами, щось пригадувала. Багато часу і сил вклала Ірина Коцюбинська у підготовку і проведення багатьох науково-практичних конференцій, що були присвячені життю та творчості Михайла Коцюбинського, відновила проведення «літературних субот», активно спілкувалася з літературно обдарованою молоддю.

Музей стає центром українства в зрусифікованому Чернігові: приїжджають письменники, науковці, студенти з багатьох республік для вивчення творчості М. Коцюбинського, а екскурсійні групи – оглянути музей.

Усі урядово-партійно-дипломатичні делегації теж приводилися до музею, щоб продемонструвати, що українська мова, культура і література існують, бо ось який музей українського письменника є в Чернігові, він процвітає, він будується, розширюється. Стараннями Ірини Михайлівни збудовано нове триповерхове приміщення для літературної експозиції музею, яке було введено в експлуатацію вже після її смерті. А це було дуже непросто, бо ті 270 000 рублів на середину 70-х рр. минулого століття (вартість будівництва на момент коли почалося зведення приміщення), були дуже великими коштами.

За сприяння та ініціативи Ірини Михайлівни видано не один науковий збірник. Вона опублікувала понад 60 статей різної тематики. Особливе ж місце в її творчому доробку займають дві книги: «Спогади і розповіді про М. Коцюбинського» (1965) та «Михаил Коцюбинский» із серії «ЖЗЛ» (1969).

А 1968 року Ірина Михайлівна стає членкинею Спілки письменників України за рекомендацією Олеся Гончара та Петра Панча. Самовіддану працю на музейній ниві було відзначено орденом «Знак Пошани». 1969 р. до 70-річчя від дня народження І. М. Коцюбинській було присвоєно звання «Заслужений працівник культури». Звичайно, Ірина Михайлівна мала непростий характер, іноді могла не погодитися з думкою інших, якщо ці думки не збігалися з її усталеними поглядами. Мала непорозуміння з племінником Юлієм Романовичем, через що він покинув роботу в музеї. Але Ірина Коцюбинська була фанатично віддана своїй справі. До останнього подиху вона була заклопотана проблемами музею та перспективами його розвитку.

А 8 листопада 1977 року її не стало. Похована Ірина Михайлівна на чернігівському цвинтарі Яцево. Тут же поруч покоїться прах її сина – Флоріана Аврамовича Коцюбинського, відомого скульптора, заслуженого діяча мистецтв України. Саме він створив бронзове погруддя матері на її могилі.

Велика подвижницька праця Ірини Коцюбинської, Людини, фанатично відданої музейній справі, назавжди доброю пам’яттю залишиться в серцях вдячних нащадків.

Гарно розповіли про Ірину Коцюбинську й Ольга Єрмоленко і Тетяна Проніна, котрі десятки років пропрацювали в музеї. Також участь у цьому зворушливому, проникливому вечорі пам’яті взяли Наталія Коцюбинська, письменник Михась Ткач, мистецтвознавець Віктор Величко, правнук Ірини Михайлівни – Роман Коцюбинський, директор благодійного фонду Ірина Ліпкіна, педагог Наталія Грицюк, внучатий племінник відомого письменника Аркадія Казки – Михайло Байдаков та інші гості музею.

Письменник, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, заступник головного редактора обласної газети «Деснянська правда» Сергій Дзюба урочисто вручив на зустрічі престижну міжнародну нагороду – Літературно-мистецьку премію імені Пантелеймона Куліша – директорові Чернігівського літературно-меморіального музею М. Коцюбинського Ігореві Коцюбинському та заступнику директора музею Наталії Коцюбинській. Цією почесною нагородою посмертно відзначено і прекрасного Педагога Антоніну Іллівну Коцюбинську.

Сергій Квітницький


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/