На варті здоров’я. У заступника головного лікаря Чернігівської обласної лікарні з медичної частини Валерія Миколайовича Чобітька завжди вистачає роботи! Адже в його підпорядкуванні – близько 40 структурних підрозділів: це клінічні відділення (з ліжко-місцями) і параклінічні (тобто ті, де пацієнти не лежать – наприклад, відділення функціональної діагностики, рентген…). До того ж, Валерій Миколайович – головний спеціаліст управління охорони здоров’я облдержадміністрації зі стаціонарної допомоги.
Втім, лікар вищої категорії Валерій Чобітько звик працювати багато й успішно. Такий уже в нього козацький гарт! Народився у Куликівському районі, в мальовничому селі Авдіївка. Змалечку звик допомагати батькам, виконувати усіляку сільську роботу.
– Батьки у мене – прості, скромні люди, – говорить мій співрозмовник. – Тато, Микола Андрійович, сумлінно трудився колгоспником (на жаль, уже відійшов у вічність), а мама, Катерина Миколаївна, тривалий час працювала в селі начальником пошти, нині вона на заслуженому відпочинку, та її й зараз односельці щиро шанують. Тож ми з братом також господарювали, не сиділи вдома, склавши руки. Тому я й зараз усю цю сільську роботу знаю.
– А коли вирішили стати лікарем?
– У восьмому класі… Власне, спочатку у мене було аж два бажання – вступити до вищого військового льотного училища, а також – стати медиком, лікувати людей. У школі мені дуже подобалися біологія та анатомія. Врешті-решт, визначився і зовсім не шкодую про це, адже професія лікаря – дійсно благородна! Оскільки мені легко давалися також фізика й математика (навіть районні шкільні олімпіади вигравав), вирішив вступати до Тернопільського медичного інституту, нині це – університет. Адже там був екзамен із фізики, це – профільний предмет. Навчався із задоволенням, мріяв стати справжнім професіоналом.
– Хто Ви за спеціальністю?
– Невропатолог. Цей вибір я також зробив усвідомлено, на третьому курсі. До того займався в різних гуртках – цікавився саме невропатологією. А закінчивши вуз, у 1995-му приїхав жити і працювати до Чернігова. Два роки інтернатури проходив тут, в обласній лікарні. Неврологічним відділенням завідував Андрій Денисович Махно, заслужений лікар України, відомий та шанований фахівець. Він – мій Учитель! Повірив у мене, адже не так легко було молодому спеціалісту залишитися працювати одразу в обласній лікарні. Також тоді вже трудився Олександр Олександрович Марцинкевич, який нині завідує цим відділенням. Ми й зараз із ним чудово співробітничаємо. Тобто мені завжди таланило на хороших і чуйних людей!
– Отже, Ви працювали невропатологом…
– Сім років після інтернатури. І аніскільки не розчарувався, набув досвіду. Взагалі, мене цікавить усе нове, сучасне, передове. Медицина ж не стоїть на місці! Тому я постійно вчуся, прагну опановувати нові знання. А на нинішню посаду мене запросили в 2003-му. Тоді мені було 33 роки…
– І вже – заступник головного лікаря обласної лікарні!
– Так відтоді й працюю, 15 літ минуло… Питань потрібно вирішувати дуже багато: лікування пацієнтів, забезпечення медикаментами, харчування, створення належних умов і для перебування хворих, і для роботи медиків… Звісно, за всім цим має бути належний контроль. Щодня працюємо над тим, щоб підвищувати якість надання медичної допомоги. До речі, раніше тут було ще складніше, адже тоді в обласній лікарні було і відділення екстреної медичної допомоги… А це ж – термінові виїзди до хворих по всій області і вдень, і вночі! Часто навіть вихідних днів практично не було… А тепер це окремий заклад – Центр екстреної медичної допомоги.
– В обласній лікарні останнім часом відбулося немало позитивного!
– Безперечно. Так, завдяки проведеним ремонтам, нам вдалося суттєво покращити перебування пацієнтів і поліпшити умови роботи медиків. У нас – чудовий кадровий потенціал – 70 відсотків лікарів мають вищу категорію. Обласна лікарня – один із небагатьох закладів, який сертифікований згідно з міжнародними стандартами управління якістю медичної допомоги. У такому форматі ми працюємо майже три роки, наближаючись до європейських стандартів.
– А як щодо забезпечення новітньою медичною апаратурою?
– Дуже суттєві надбання маємо за останні два роки – отримали нове сучасне медичне обладнання: це і лапараскопічна техніка, й ультразвукова апаратура, обладнання для ендоскопічних втручань. Півтора року ми активно здійснюємо малоінвазивні, лапараскопічні оперативні втручання в загальній хірургії, ортопедії та практично в усіх відділеннях хірургічного профілю, в урології… Особливо велике значення має придбання сучасного ангіографа, який дає змогу проводити увесь спектр операцій на серці, судинах головного мозку та інших органах людського організму. Обладнання такого рівня наша область чекала 15 років! І тут потрібно відзначити наполегливу та успішну діяльність головного лікаря обласної лікарні Андрія Михайловича Жиденка.
– Тепер уже провадяться висококваліфіковані ангіографічні операції при онкологічних захворюваннях. Ми нещодавно писали про це, і матеріал викликав значний резонанс у читачів!
– Так, вперше в історії медицини Чернігівщини в нашій обласній лікарні успішно виконано чотири оперативних втручання з використанням новітньої методики – хіміотерапії з внутрішньо артеріальною емболізацією. Це пацієнти з хворобами легенів. Виконуються й операції при онкологічних хворобах органів черевної порожнини. І ці оперативні втручання проведені вдало.
– Донедавна гострою була проблема у зв’язку з відсутністю магнітно-резонансного томографа…
– Просто ми не мали такого томографа в комунальній власності. Але ж нам потрібно обслуговувати пільгові категорії населення, зокрема учасників бойових дій. Тому, звісно, були нарікання, що пацієнтам доводиться йти до приватників… Втім, незабаром ситуація зміниться – магнітно-резонансний томограф буде встановлено в обласній лікарні.
– Це ж дуже хороша новина!
– Питання вирішується. Причому ми плануємо це зробити ще в цьому році.
– От би ще зарплати медикам збільшили…
– Це також буде зроблено. Сподіваємося, що наступного року зарплати залежатимуть від якості і кількості надання медичної допомоги. Хто багато і добре, висококваліфіковано працюватиме, буде змога збільшувати зарплату.
– І наостанок розкажіть, будь ласка, про Вашу родину.
– Дружина працює провізором в аптечній мережі. Раніше ми одночасно святкували День медика і день фармацевта. Тепер – це два різні свята. Звісно, відзначаємо обидва. У нас – дві чудові доньки. Старша продовжила династію – обрала медичну спеціальність, і вже перший рік працює невропатологом у неврологічному відділенні обласної лікарні. Молодша донечка – школярка і поки що не визначилася… Мрій у неї, звісно, багато! Однак ми на доньку не тиснутимемо, адже кожна людина повинна зробити свій вибір щодо професії осмислено, сама. Взагалі, ми з дружиною повністю віддаємося роботі, тому вільного часу майже не залишається… Хоча я в дитинстві та юності займався спортом. Наприклад, у дев’ятому та десятому класах брав участь в обласних змаганнях із лижних гонок. А ще грав у футбол за команду району… Тепер інколи з друзями граю у волейбол, це водночас і спілкування, і задоволення.
Спілкувався Сергій Дзюба
