Четверг, 28 марта 2024   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Театр врятують дилетанти. Враження після побаченого й відчутого


За п'ятнадцять останніх років переглянув доволі багато вистав, як театрів ляльок, так й драматичних театрів, так й аматорських колективів. І «живі», і записані.  Щось запам'ятовувалося: акторські роботи, режисерські ходи, сценографія, музика, сценічна машинерія, тощо...

Але «очищення душі у найвищому сенсі слова», практично не було. І можна з цього кепкувати, сумувати чи згадувати слова про кризу театру тут, та відродження там...Але не пам'ятаю якогось глибокого потрясіння. З тієї кількості вистав за 15 останніх років. Потрясіння, що очищає.

театр ми (5)І от подивився виставу «Ми» Творчої Експериментальної Майстерні нашого театру, здійсненої  режисером Ренатою Гофуровою за творами репресованих радянською владою українських поетів, і згадав слова Мейєрхольда, що «театр врятують дилетанти». Можливо голосно сказано для цього випадку...Але такої глибокої віри і єдності душ, які були у чотирнадцяти-сімнадцятирічних студійців, я не бачив  у  визнаних  майстрів сцени. Бо у них — професійне вміння задіяти в конкретну мить конкретний елемент акторської техніки («чим більшою кількістю штампів володієш, тим кращий актор»), а тут — щирість, наївність і безмежне бажання «серцебиття в унісон»...

театр ми (3)Головною лінією вистави стала трагічна доля поета Василя Стуса. На неї нанизувалися долі поетів і українського Розстріляного Відродження, і знищених  нацистами в часи Другої світової війни. Парадокс  (а чи парадокс?) у тому, що тих українських митців, котрі врятувалися від розстрілу комуністами, потім дострілювали нацисти. Насильство і повне нехтування та приниження  людської гідності – це те, що об’єднувало комунізм і націонал-соціалізм. Атавізми цього й донині проявляються у нашому суспільстві.

театр ми (2)У вистави проходить ще одна лінія – безіменного офіцера НКВС: жорстокого і малоговіркого типа, що гавкаючим голосом віддає короткі накази. Він – саме уособлення  бездушної системи. Між ним і Василем Стусом,  упродовж всієї вистави, триває гостре протиборство. І врешті-решт поет перемагає. Як і всі інші поети, що загинули, але залишилися вічно живими, завдяки своїм творам, своїм надіям, своїм непереможеним серцям.

театр ми (4)У фіналі вистави, як  апофеоз людській неповторності та гідності, звучать слова Василя Симоненка:

Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Віталій Гольцов, художній керівник Чернігівського театру ляльок ім. О.Довженка


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2024 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/