Воскресенье, 24 января 2021   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Ситуація на торфозаводах Чернігівщини — критична. Відео

Ситуація на торфозаводах Чернігівщини — критична. Відео


Кабінет міністрів України своїм розпорядженням передав зі сфери управління Міненерго у Фонд державного майна України цілісний майновий комплекс державного підприємства «Чернігівторф».

До кінця року підприємство мають виставити на продаж. У профспілці «Чернігівторфу» кажуть, що передача комплексу була незаконною, оскільки на одному із заводів не було проведено інвентаризації. Більше того Фонд держмайна змінив статут, у якому абсолютно нівельовані права трудових колективів. З приходом на «Чернігівторф» нового керівництва суттєво зросли борги та впала реалізація. Заводи змушені скорочувати штати. Основна причина полягає в тому, що через несплату ПДВ від заводів пішли їх основні покупці – приватні фірми, а обласна влада і досі не розробила програми підтримки місцевих енергоресурсів. Торфовидобувники переконані, що борги на «Чернігівторфі» створюють штучно. Все заради того, щоб за безцінь продати основні активи потрібним людям. 

Заганяють у борги

Незважаючи на сезон, Смолинський торфозавод (Гончарівська об’єднана територіальна громада) працює всього на 25% потужності. Ситуація на Ірванцівському торфозаводі (Семенівська ОТГ) ще гірша. За останні пів року там скоротили кілька десятків працівників. Реалізації продукції немає. Бункери з торфобрикетом забиті під зав’язку!

«Ми опинились у дуже складній ситуації, — говорить, тримаючи в руках свіжу брикетину, начальник брикетного цеху Микола Мойсієнко. – Працюємо навіть не на половину потужності. Реалізації немає. У минулому році, незважаючи на теплу погоду, на заводі стояла черга, не встигали відпускати».

Попри всі економічні та політичні складності, у Смолині зуміли заготовити достатньо сировини, щоб спокійно працювати до наступного сезону. Так, на підприємстві зібрали 20 тисяч тонн фрезеру, ще 10 тисяч тонн залишилося з минулого року. Втім, через дії державної «прокладки» у підприємства дійсно значно впав збут. Фірми, які були основними покупцями продукції, пішли з заводу, оскільки не отримують відшкодування податку на додану вартість (ПДВ).

Виявляється, що гроші, які заводи перекидають на рахунки державної «прокладки» ДП «Чернігівторф», не йдуть на погашення ПДВ, а скеровуються на зарплати роздутого штату установи – керівника державної «прокладки» та його заступників. Просто кажучи, директор «Чернігівторфу» використовує гроші не за цільовим призначенням.

На переконання директора Смолинського торфозаводу Валентини Огієнко, керівник «Чернігівторфу» Петро Слуценко накопичує борги свідомо. Адже окрім боргів по сплаті ПДВ, держава нараховує ще й пеню та штрафи. Відтак, за час керівництва пана Слуценка у ДП «Чернігівторф», окрім боргів по зарплаті, додалося ще й кілька мільйонів заборгованості перед державою. 

Державна «прокладка» не продала жодної тони продукції

Пан Слуценко у свою чергу звинувачує директорів заводів у тому, що вони не перераховують гроші для сплати ПДВ. Разом із тим він не може пояснити чому всі рази, коли торфозаводи перераховували гроші, він використовував їх не за цільовим призначенням. Вочевидь, для нього це формальний привід, який рано чи пізно призведе до блокування рахунків заводам через борги перед державою та підстава для звільнення неугодних директорів підприємств.

«Завод справно і вчасно виплачує зарплати працівникам, розраховується за електроенергію, платить податки, але ПДВ ми не платимо, оскільки ці гроші банально використовуються за нецільовим призначенням, — пояснює Валентина Огієнко. – Ми пропонували Слуценку, щоб «Чернігівторф» брав нашу продукцію, реалізовував і заробляв собі на зарплати. Зрештою, реалізація продукції – це їх посадовий обов’язок. Це те, за що їм повинні нараховувати зарплати». 

Втім, як кажуть торфовиробники, за 10 місяців, відколи Петро Слуценко призначений на посаду директора, ДП «Чернігівторф» не продав жодної тонни брикету та торфокрошки.

«Нас хочуть продати як кріпаків»

Голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов обурений діями Фонду державного майна та профільного міністерства.

«Нас передали у Фонд держмайна незаконно, оскільки інвентаризації не було. Змінено статут підприємства, без урахування думки трудового колективу, без погодження з профспілкою і лише за підписом заступника керівника ФДМУ, — каже Андрій Львович. – Нас хочуть продати на «Прозоро» разом із людьми, як кріпаків, якомусь приватнику. Що буде з трудовими колективами – нікого не цікавить».

Профспілковий діяч вбачає у діях керівника «Чернігівторфу» послідовну диверсію зі знищення торфогалузі, а використання грошей за нецільовим призначенням – кримінальним злочином. З цього приводу Андрій Страхов звернувся з відповідними заявами на адреси прокуратури та в управління стратегічних розслідувань.

«На жаль, до цього часу нічого не змінилося, адже кум Слуценка працює в Генеральній прокуратурі, тому всі справи проти нього зводять нанівець, — не приховує розчарування лідер трудових колективів. – Ми бачимо як зумисне створюють і накопичують мільйонні борги, як намагаються ліквідувати філії для того, щоб потім за копійки продати цілісний майновий комплекс. Їх цікавить наша земля, але землю Гончарівська громада їм точно не віддасть».

Торфовища поблизу Смолинського торфозаводу дійсно належать громаді. 

Заводи – громадам!

Голова Гончарівської ОТГ Віталій Рудник давно просить у держави передати підприємство у комунальну власність громади.

«Наше підприємство, Смолинський торфозавод, я буду називати його нашим, оскільки воно розташоване на території нашої громади, на ньому працюють наші люди, воно є цікавим об’єктом для багатьох комерційних структур, — говорить голова військової ОТГ. – Наша громада теж зацікавлена в даному підприємстві. Ми неодноразово з цього приводу зверталися на адресу Уряду з проханням передати це підприємство у комунальну власність. Депутати сьомого скликання голосували за клопотання перед Урядом, але нам надали відповідь за підписом тодішнього міністра Олексія Оржеля про те, що підприємство не можна передати у комунальну власність».

На цьому громада не зупинилася і повторно звернулася до нового складу Уряду.

«В цьому році ми отримали повторну відповідь від Міненерго за підписом Ольги Буславець про те, що цей об’єкт вже не є в управлінні Міністерства, а його передали у Фонд держмайна. Це означає, що підприємство виставлять на приватизацію і ми б хотіли взяти в ній участь, — каже Віталій Рудник. – На заводі працює чудовий колектив, який ось вже п’ять років як бореться за його існування, але обладнання підприємства є морально застарілим. Наша громада має сьогодні землі, які цікаві багатьом комерційним структурам. Ці люди хотіли б і залюбки б попрацювали в нашій громаді з таким видом корисним копалин як торф. Звісно, в руслі децентралізації передача підприємства у комунальну власність була б правильним кроком. Це у першу чергу робочі місця для жителів нашої громади і наповнення нашого селищного бюджету».

Почалося при Петру, продовжується при Володимиру

І керівництво громади, і керівники торфозаводів, і трудові колективи, що працюють там, не втрачають надії на те, що в Уряді все ж повернуться обличчям до галузі. Зрештою, якщо торфозаводи мають від держави лише клопоти у вигляді недолугих кадрових призначенців, то чи не варто передати їх у власність громадам? З початком війни на Сході України почалася війна трудових колективів за збереження останніх торфозаводів. При минулій владі всі намагання рейдернути підприємства обламались об сталеву волю торфовидобувників. За рік як до влади в країні прийшли «Слуги народу» ситуація не змінилася. В області другий губернатор, але до цього часу не розроблено програми підтримки місцевих енергетичних підприємств. На Чернігівщину, яка багата торфом та лісом, і надалі ешелонами везуть вугілля сумнівного походження та якості, а лісгоспи та торфозаводи додушують непомірним податками, недолугими кадровими рішеннями та доводять до банкрутства.

Віталій Назаренко


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2021 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/