Вторник, 22 октября 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Сергій Дзюба – це людина-оркестр і людина-легенда, яку не можна розгадати

Сергій Дзюба – це людина-оркестр і людина-легенда, яку не можна розгадати


Книжкові новинки. Протягом тисячоліть в літературі надруковано немало листів видатних людей. Зазвичай це – листування закоханих. І все це читається, як захоплюючий роман. Власне, саме завдяки ось таким листа особистість людини розкривається значно повніше... Уперше оприлюднено близько тисячі листів письменникові Сергієві Дзюбі, котрі тепер зберігаються в його особистому фонді – у Державному архіві Чернігівської області. 

До світла. Вибрані листи письменнику Сергієві Дзюбі з 1992 року до наших днів. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Видавництво «Десна Поліграф», 2019. – 628 с.

Листи відпливають в замріяну безвість –

Південно-сліпучі легкі субмарини.

Тетяна Дзюба «Поштовий вагон»

Протягом тисячоліть в літературі надруковано немало листів видатних людей. Зазвичай це – листування закоханих. І все це читається, як захоплюючий роман. Власне, саме завдяки ось таким листа особистість людини розкривається значно повніше. Прекрасні листи писали Тарас Шевченко, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок, Леонардо да Вінчі, Галілео Галілей, Марія Стюарт, Оскар Уайльд, Федір Достоєвський, Віктор Гюго, Френсіс Скольтт Фіцджеральд, Вірджинія Вульф та інші генії.

Сергій Дзюба мешкає в старовинному, мальовничому, легендарному місті – Чернігові і отримує щодня... по 200-300 листів з усього світу! І в цьому – нічого дивного, адже твори Сергія та його коханої дружини Тетяни перекладені 65-ма мовами та надруковані в провідних газетах і журналах 50-ти країн.

За кордоном успішно побачили світ уже 30 їхніх книжок – різними мовами: в США, Англії, Іспанії, Італії, Канаді, Швеції, Норвегії, Чехії, Сербії, Румунії, Польщі, Болгарії, Білорусі, Росії, Казахстані, Туркменістані, В’єтнамі, Болівії... До друку готуються книжки французькою, арабською, перською, китайською, македонською мовами...

Але починалося все з рукописних листів, більшість з яких збереглася. Сотні їх Сергій Дзюба написав своїй Тетянці (коли дружина від’їздила, чоловік радував її зворушливими листами щодня). Таня також чарівно писала у відповідь. Правда, подружжя вирішило поки що не друкувати таке листування, надто воно інтимне… Про що ті листи? Можемо здогадуватися з віршів Сергія, ніжних і проникливих:

* * *

Тані

Душа – мов скрипка: пилом припада

І враз страждає на високих нотах.

Ти ще струна – не думай про літа,

Ти закохайся в мене у суботу.

Душа – як рима: все шука слова,

Мандрує від поеми до поеми.

Ти знаєш: благодать – де нас нема.

Немає нас в Парижі і Сан-Ремо…

Ти відпочинь – мов квітку, не зірву.

У мене тільки чуб – від Одіссея.

Так хочеться душі, як божеству,

Щоб хтось молився хоч колись на неї.

Такі неповторні поетичні листи від свого чоловіка Тетянка отримує й досі – разом із чарівними квітами, яких у їхній затишній оселі – завжди вдосталь!

Однак уперше оприлюднено близько тисячі листів письменникові Сергієві Дзюбі, котрі тепер зберігаються в його особистому фонді – у Державному архіві Чернігівської області. Впродовж десятків років відомому українському поетові, перекладачеві, журналістові, прозаїкові, автору творів для дітей, радіоп’єс, есеїв, популярних пісень, музики, рецензій, гумору та пародій, президенту Міжнародної літературно-мистецької Академії України (котра об’єднує 155 людей із 55 держав) Сергію Вікторовичу Дзюбі пишуть видатні письменники, перекладачі, науковці, митці, журналісти, державні та громадські діячі з усього світу. Щоб усі їх разом оприлюднити, знадобилося б буквально сотні товстих томів…

Втім, навіть така книжка вибраних листів (628 сторінок!) дає все ж достатнє уявлення про життя і творчість не лише Сергія Дзюби, а й багатьох видатних і відомих діячів сучасного літературного процесу з різних країн. Причому це – не якийсь складний науковий трактат, а захоплююче і легке чтиво, яке справді досить цікаво читати, і не тільки письменникам. Отже маємо своєрідну історію сучасної української літератури в листах!.. Попри всі прогнози скептиків, один із найулюбленіших жанрів світової літератури – епістолярний – не просто залишається, а демонструє свої чудові, неповторні приклади в Україні.

Скажімо, одразу ж привертають увагу листи від прозаїка, Шевченківського лауреата Володимира Дрозда:

Пані Тетяно! Пане Сергію!

Дякую за газету з інтерв’ю. Кожна ластівочка з рідного краю з роками все більше радує. Нещодавно в Халеп’ї, хворий, я з такою ностальгією, тугою думав про Чернігів, свій Петрушин, ніби усе те – десь за морями-океанами і недосяжне для мене. А згодом подумав: можливо, і добре, що я так рідко буваю на Чернігівщині: ностальгія, туга додають сили словам моїм. Дивно ще одне: з роками дитячі болі не минають, навпаки, посилюються, і страшно з’явитися там, де ти був такий нещасний і принижений. На отій величезній площі в Чернігові мене, четвертокласника, під час першотравневого параду вивели з учнівської колони, куди втулив учитель, – геть, я був занадто бідно одягнений… Ви уявляєте, скільки горя пережив той петрушинський хлопчик…

Моє «Пришестя» друкується в Києві, перегляньте, якщо нове покоління цікавиться ще попереднім. В інтерв’ю – запитання цікаві, проте мої відповіді – хаотичні. Бо я мислю – тримайте перо в руках, на мислі, а не в усній бесіді. І всі інтерв’ю я сам пишу, а не журналіст. Якщо буде Вам цікаво зробити зі мною велике інтерв’ю, підготуйте запитання, я сяду за машинку і напишу усе, про що запитуватимете.

Вітаю Вашу чарівну і талановиту літературну родину з висоти прожитого: за тиждень у нас з Іриною – 35-річний ювілей родинного життя. Дай Бог Вам прожити разом – вдвічі більше.

Найщиріші вітання дорогим землякам!

Володимир Дрозд,

16 жовтня 1997 р.

Свого часу Дзюби від душі поспілкувалося з Дроздом, коли той приїздив до Чернігова інкогніто… Чому класик так не любив усіляких офіційних поїздок, він відверто пояснив у своєму листі. Але спочатку Сергій і Тетяна надрукували своє інтерв’ю, котре, як видно з листа, не надто вдовольнило видатного прозаїка… Він був не задоволений своїми відповідями експромтом. Тож згодом у «Літературній Україні» вийшло ще одне (величезне за обсягом!) інтерв’ю з Дроздом, яке вмить викликало значний резонанс.

Причому класик, який вирізнявся дошкульною іронією, настільки полюбив це творче подружжя, що, даруючи їм свої книжки, щоразу старанно, каліграфічно виводив на обкладинці: «Двом українським геніям – Тетяні і Сергієві Дзюбам». А далі йшли його добрі побажання…

Власне, на перший творчий вечір Сергія Дзюби у Спілці письменників, який влаштувала завідувачка кабінетом молодого автора Валентина Запорожець (Дзюба тоді саме виграв конкурс «Гранослов») дружно зібралися письменники-земляки: Юрій Мушкетик, Анатолій Погрібний, Володимир Дрозд та його дружина Ірина Жиленко, Євген Гуцало, Леонід Кореневич, Віктор Кава… Потім вони буквально по черзі телефонували до Чернігова Станіславові Реп’яху, котрий очолював тоді обласну письменницьку організацію, й отак докірливо цікавилися: «А чому Дзюба – ще не в нашій Спілці?.. Стасику, мусиш це неодмінно виправити, причому вже наступного тижня».

Усе це Сергій із гумором розповів мені в одному зі своїх численних листів, котрі я донині зберігаю в своїй оселі. Авжеж, ми з ним також листуємося десятки років! Першим написав мені він, дізнавшись, що я відгукнувся рецензією на його «смолоскипівську» книжку «Колись я напишу останнього вірша». Це було перше нагородження лауреатів видавництва «Смолоскип» – після того, як його очільник Осип Зінкевич тріумфально переїхав до Києва й організував літературний конкурс для обдарованої молоді. Пригадую, крім Дзюби, лауреатами були Сергій Жадан і Оля Сумська, яка зіграла в українському телесеріалі легендарну Роксолану, котра закохала в себе турецького султана й тривалий час керувала могутньою імперією.

Переможців ушановували в Українському Домі, і на урочистості завітали Ліна Костенко, Іван Дзюба, зібрався практично увесь наш літературний бомонд. І Сергієві прочитали мій жартівливий відгук. Хтось би образився, але ж треба знати Дзюбу – він одразу розшукав автора і… подружився з ним. Тож до цієї книжки увійшло аж 90 моїх листів до Сергія. Я вже й просив прибрати бодай половину, щоб помістилося більше інших, бо приятелів у чернігівського Петрарки, як часом називають Дзюбу, таки немало. Адже він уміє дружити, попри всі свої «регалії»!

Сергій і Тетяна Дзюби – члени Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, а також – Академій і творчих спілок у Німеччині, Бельгії, Болгарії, Румунії, Удмуртії, Угорщині, Казахстані, Македонії...

Вони багато й невтомно перекладають зі слов’янських та інших мов. Сергій, зокрема, переклав і видав уже немало книжок своїх колег з Ірану, Швеції, Іспанії, Казахстану, Білорусі, Італії, Норвегії... Переклади з німецької, верхньолужицької, болгарської, хорватської, чеської мов Тетяни Дзюби друкуються в «Літературній Україні», «Українській літературній газеті», журналах «Всесвіт», «Київ», «Дзвін» та інших наших часописах.

Творче подружжя з Чернігова – постійні гості та переможці міжнародних фестивалів у Німеччині, Англії, Чехії, Польщі, Болгарії, Румунії, Македонії, Росії, Білорусі, Казахстані...

Їх відзначено державними, національними, міжнародними та зарубіжними нагородами (преміями, орденами та медалями) в США, Англії, Німеччині, Канаді, Франції, Італії, Іспанії, Австрії, Австралії, Чехії, Польщі, Румунії, Болгарії, Сербії, Білорусі, Казахстані, Росії, Македонії: імені Людвіга Нобеля, Ернеста Хемінгуея, Джека Лондона, Франческо Петрарки, Антуана де Сент-Екзюпері, Гомера, Мігеля де Сервантеса, Франца Кафки, Генріха Бьолля, Абая, аль-Фарабі, Максима Танка, Юзефа Лободовського, Максима Богдановича...

В Україні Тетяна Дзюба отримала, зокрема, премії імені Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Бориса Нечерди, Івана Кошелівця, Дмитра Нитченка, Леоніда Глібова, Івана Багряного, а Сергій Дзюба – премії імені Василя Симоненка, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса, Григорія Сковороди, Миколи Лисенка, Івана Мазепи, Михайла Булгакова, Олеся Гончара...

Варто додати, що книги Сергія Дзюби прочитали понад чотирьох мільйонів людей в усьому світі. Причому всі його 85 книжок присвячені дружині Тетяні. На думку фахівців, це – єдиний такий випадок у світі!.. Однак творче подружжя не бажає реєструвати це та інші свої досягнення в «Книзі рекордів Гіннесса». «Нам те – ні до чого... Головне, що книжки друкуються, перевидаються і їх читають», – вважає добродій Сергій.

Даруйте за всю цю статистику, однак тепер ви розумієте, що листування у Сергія і Тетяни – дуже велике. Тільки й встигай відписувати – близьким, друзям, партнерам та одне одному... І хоча свої листи до Сергія Таня вирішила наразі не оприлюднювати, дещиця їх все ж таки зберігається в архіві – разом із понад 500 листами Сергія до коханої дружини.

Втім, не можна – то й не можна... Зате до книги увійшло багато унікальних листів: від Івана Дзюби, Юрія Мушкетика, Володимира Дрозда, Валерія Шевчука, Віри Вовк, Василя Голобородька, Анатолія Погрібного, Богдана Бойчука, Рауля Чілачави, Михайлини Коцюбинської, Андрія Демиденка, Ігоря Павлюка, Петра Сороки, Євгена Барана та сотень інших колег з України і закордону, серед яких – всесвітньо відомі автори. «Жодних купюр я не робив, – пояснює упорядник цього дійсно безцінного архіву Сергій Дзюба. – Якщо в листі були якісь надто інтимні, особисті відомості, то я його просто не публікував. Тобто це – вибрані листи».

Цікаво порівняти рукописні листи і ті, що надійшли на електронну пошту та в соціальні мережі. Звісно, рукописи читати важче, однак вони – живі, безцінні, недаремно колись скільки уваги приділяли каліграфії! Чудові рукописні листи – у Ігоря Павлюка, буквально що не лист – то шедевр епістолярії. Є свої, оригінальні, слушні міркування у Петра Сороки та Євгена Барана. Заворожує дотепний гумор Василя Голобородька. Щемке відчуття викликають листи від Олександра Ярового – трагічної постаті в нашій літературі…

Вміщено тут і абсолютно позитивний лист від... Миколи Холодного, котрий зовсім не вписується в оту «ауру похмурості», котру йому постійно «приписують» деякі «друзі»-недруги, ніби щоразу тавро ставлять.

«Однак Микола Костьович був компанійською та дотепною людиною, коли зустрічався з тими, кого він любив і щиро поважав, – наголошує Сергій Дзюба. – Принаймні у мене з ним не виникало взагалі жодних проблем. Адже саме М. Холодний познайомив мене, початківця, з легендарним поетом, прозаїком, співзасновником Нью-Йоркської групи Богданом Бойчуком, а також з головним редактором журналу «Кур’єр Кривбасу» Григорієм Гусейновим і навіть опублікував у цьому часописі велику добірку моїх віршів зі своєю доброзичливою передмовою».

Чи Сергій – родич Івана Дзюби? Це теж є в такій дивовижній книжці листів. Втім, більше нічого не переказуватиму – збережу інтригу… І наразі знову знімаю капелюха перед своїм невгамовним приятелем, який вміє отак щоразу неймовірно вражати та приголомшувати читачів. Чесне слово, з ним ніколи не занудьгуєш! То він перекладає зі східних мов і знайомить нас із тамтешніми магами-мольфарами. Перепливає Дніпро, мандрує на краєчок землі, чи раптом видає суперкнижку ста своїх пісень із нотами – такого величезного формату, що ледве в руці втримуєш. А ще обливається крижаною водою і щодня чимчикує по 10 кілометрів пішака.

Власне, Сергій Дзюба – це людина-оркестр і людина-легенда, яку ми з вами навряд чи зуміємо розгадати. А як він уміє в компанії друзів задушевно й дотепно розповідати усілякі історії: годинами можна слухати – Шахерезада!

Балада про відьму та екстаз (бувальщина)

Був час, коли усе вже по цимбалах,

І муха позіхала на столі...

Аж раптом в гості пані завітала –

Влетіла у кватирку на мітлі.

Обрала холодильник для посадки,

Дарма що той, мов танк, задеренчав,

І чемно запитала: «Все в порядку?

Ти що – ніколи відьми не стрічав?!»

Я щось заплямкав вражено губами,

Морським вузлом зв’язало язика:

У мене вдома – зовсім гола дама,

Та ще й мітлу тримає у руках!

Вона ж пройшлась граційною ходою:

«Та що з тобою? Чом, герою, зблід?!

У нас, у Львові, – кепсько із водою,

Я хочу лиш помитися, як слід...»

... Давно яєчня на плиті схолола,

Сусід уже сусідку відлюбив,

А пані в ванні – дві години – гола!

Все ж добре, що дружина у батьків...

Наразі вийшла – Боже, ледь не плаче,

Мітлу свою від збудження скубе:

«Я мала все – холодну і гарячу,

Я знов відчула жінкою себе!

Та про такого справжнього мужчину

Всім подругам до ранку розповім...»

І я подумав: «Слава Україні!

Ну хоч одній, на диво, догодив».

Ось на цій нетривіальній ноті я й завершу свої скромні нотатки. Адже ліпше один раз усе прочитати, аніж слухати чиїсь перекази… І все-таки я вам трішечки по-доброму заздрю, бо щойно завершив цю хитромудру книжку, а у вас, друзі, ще все – попереду!

Варто додати, що в оформленні цієї дуже ошатної книги використано роботи відомого українського художника Генрі Яблочкіна «Аскеза» та «До світла». Книжка побачила світ за сприяння підприємця, інвестора і науковця Володимира Феодосійовича Хоменка.

Василь Слапчук,

письменник, науковець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Луцька та Волині,

24 серпня 2019 р.

Схожа публікація:

Свято «Примчу на білому коні» з нагоди ювілею Сергія Дзюби


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/