Четверг, 28 марта 2024   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Що коїться з нашою психікою? Відверта розмова з лікарем-практиком


Стан психічного здоров`я нації такий же сумний, як і наші рейтинги корупції, економіки, життєвого рівня людей.

Наш співбесідник — Петро Михайлович СЕДЕНЬ, головний лікар обласного наркологічного диспансеру, провідний фахівець області в цій галузі, лікар із більш як 40-річним стажем.

А тема сьогоднішньої бесіди з Петром Михайловичем присвячена проблемі психічного здоров’я нації. Нашому співбесіднику є тут що сказати, адже і за фахом він психіатр, і немало попрацював ним як практикуючий лікар. 

— Петре Михайловичу, чи можна взагалі вживати таке поняття, як психічне здоров’я нації?

— Я відповім цікавою цитатою: «Безумство одиниць — виняток, а безумство груп, партій, народів, часів — правило». Фрідріх Ніцше.

— Видатний мислитель. Але поговоримо про психічне здоровя нації в розумінні статистики. Є ж статистика гіпертонії, туберкульозу,  наркоманії,  алкоголізму і т.д. Що каже статистика щодо стану психіки наших співгромадян?

— Але давайте визначимося, що таке психічне здоров’я. А перед цим — що таке взагалі здоров’я. Ще в 1950-ті роки Всесвітня організація охорони здоров’я ухвалила визначення, що здоров’я — це економічне, фізичне, психічне благополуччя. Зокрема, щодо психічного здоров’я сказано, що людина повинна мати не менше 20-ти квадратних метрів житла на кожного. Чи у всіх є ця норма? Ні.

— Хвороби психіки дуже непросто діагностувати. Десь принаймні є якісь чіткі критерії, цифри: рівень артеріального тиску, норми аналізу крові. А щодо психічних розладів, то, мабуть, узагалі непросто провести межу між здоровою і хворою людиною?

— Якщо в часи Гіппократа психічними хворобами вважалися такі-то, в подальшому цей перелік постійно розширювався. Нині цих захворювань уже не десятки, а сотні. Ось затверджена ВОЗ міжнародна класифікація психічних захворювань, яка постійно оновлюється. Це вже перелік № 10, станом на початок 1990-их. Зараз готується новий перелік.

Щодо діагностування. Приклад з історії Давньої Греції. Мешканцям одного з міст не подобалася дивна, як вони вважали, поведінка їхнього городянина. Вони запросили відомого лікаря, щоб той обстежив того чоловіка і встановив — нормальний він чи ні. Після ретельного обстеження, тривалих розмов із «пацієнтом» лікар заявив мешканцям міста таке: «Цей чоловік психічно здоровий. Чого не можу сказати про вас». Тим лікарем був Гіппократ, а тим, кого він обстежував, — Демокріт, видатний мислитель.

Новіший приклад. У середині ХІХ століття один лікар-гінеколог у Будапешті став помічати: коли він, прийшовши в лікарню, змінює свій одяг, миє руки перед прийманням пологів, значно зменшується кількість смертей породіль і дітей. Він дослідив це явище, став пропонувати таке колегам. Його друг, професор із психіатрії, визнав чоловіка за психічно хворого і направив до психіатричної лікарні, де той невдовзі і помер. А життя підтвердило правоту цього лікаря на прізвище Земельвейс, йому є навіть пам’ятник у Будапешті як лікарю, котрий ввів такі поняття, як асептика і антисептика. Людина випередила в науці свій час, а сучасники цього не сприйняли.

— А якщо говорити не про невизнаних геніїв, а про звичайних людей? Є ж люди нестандартні, оригінали, «чудили», як їх звуть.

— Так от завдання лікаря-психіатра і полягає в тому, щоб поставити правильний діагноз. Тому психіатр має знати науку, мистецтво, анатомію. Має і сам абстрактно мислити…

— Тобто незашорено, незаштамповано…

— Так, щоб сказати, що ця людина — просто дивак, і не треба відправляти його в психлікарню.

— І порівняно з ким він дивак? Може, з людьми стандартними, шаблонними, примітивними. Але скільки в нас людей з дійсно психічними захворюваннями? До речі, пацієнти по Вашій лінії, тобто хворі на наркоманію, алкоголізм, теж є психічно хворими?

— Безумовно. Ось дані по Україні на 2010 рік, і вони навряд чи суттєво змінилися. Було зареєстровано 677219 хворих на наркоманію та алкоголізм. Людей з іншими психічними захворюваннями — 1168712. Разом — 1 мільйон 846 тисяч.

— Мабуть же, це дійсно хворі. На відміну від радянських часів, коли до числа хворих записували цілком здорових людей.

— Так, із діагнозом «шизофренія». І людей відправляли на примусове лікування до психлікарень.

Це була каральна психіатрія радянського режиму проти тих, хто боровся з системою.

— І коли 1976 року наші психіатри, академіки полетіли на конференцію в Гонолулу, в них запитали, що це за діагноз «в’ялоплинна шизофренія», і чому вони це лікують сіркою? Сказати у відповідь було нічого.

Насправді лікар-психіатр — це вищий пілотаж у медицині. Це мистецтво ставити діагноз. І не треба вигадувати зайвих діагнозів через те, що людина своєрідна. Навіть у хворих це проходить по-різному. Часто людина залишається в соціумі, навіть із хворобою. Ви ж бачите, як подібних людей залучають до мистецтва, зокрема театру. Реабілітація має проходити без якогось тавра. До речі, в новій класифікації психічних хвороб, напевно, буде новий підхід до старих хвороб — у бік «пом’якшення» діагнозів.

— Натомість з’являються нові хвороби — з розвитком цивілізації. Приносячи блага, комфорт, водночас вона дуже «тисне» на психіку. Що нині тривожить психіатрів?

— Кожна цивілізація приносить свої психічні розлади. Згадаймо деякі синдроми, той же чорнобильський.

— Це реакція людського організму на потрясіння?

— Так. Людину щось насторожило, і вона на це реагує. А є посттравматичний синдром. Зараз в Україні війна, і це не проходить безслідно для її учасників. Так само, як афганський синдром.

— А без війни? Що особливо турбує в поведінці людей?

— Депресивні стани. Соціальні, економічні фактори — це пусковий механізм для депресії.

— Та ще коли постійно йде негативна інформація.

— Вмикає людина новини по телевізору, а там такі теми: аварії, тероризм, комусь відрізали голову. Це — психотравми, для людини нормально таке не минає. Потік негативної інформації у ЗМІ дуже великий, в тому числі в наших місцевих газетах. Є такі, що, коли не напишуть про відрізану голову, руку, зґвалтування, так і номер газети не вийде. І на такий товар є покупець.

— А візуальні ЗМІ — телебачення, Інтернет?

— Діє ще сильніше, адже там — «картинка». Щодо Інтернету, то з’явився вже такий розлад, як нехімічна залежність. Ті самі прояви, та сама залежність, як і при відомих захворюваннях, тільки що нехімічна — не наркотик, не цигарка і не горілка. Але залежність! Є вже й серйозні прояви. Дехто дивиться Інтернет мало не цілодобово. Така людина входить в інший світ, і коли піднімається від Інтернету, важко сказати, нормальна вона чи ні. Чим лікується така залежність, особливо в дітей? Треба висмикнути шнур із розетки! Але ж у залежного від Інтернету розвивається дратівливість, безсоння, він уже не може без монітора, без блукання по сайтах.

— А сайти ж є різні, в тому числі порнографія, насилля. Їх же треба б якось блокувати?

— А педофілія, все інше на сайтах. Або вчать, як готувати наркотики, як убивати. Війни інтернетівські йдуть. Коли говорять про третю світову війну, вона вже йде — інтернетівська.

Ще одна тема — містика, якої нині більш ніж досить. Звичайно, у природі багато поки що не поясненого наукою. Але нащо, спекулюючи на цьому, затуманювати голову людям? Вампіри, ворожіння, гороскопи, екстрасенси, відьми,  ясновидці й таке інше. Є цілий телеканал, що вже кілька років веде таку програму.  Що за всім цим?

— Це один із симптомів розкладу суспільства. Якщо нема загальної культури, людина і впадає в цю містику.

Щось схоже було на початку ХХ століття, перед Жовтневою революцією, — спіритизм, медіуми.

— Так воно повторюється циклами. І перед Французькою революцією таке було. Тому ми маємо оберігати психіку людей. Треба дати культурну альтернативу. Але цього нині, на жаль, не робиться. Чим більш примітивна особа, тим більше підпадає під цю містику.

— Як ставитися до того, що чи не в кожному селі є одна-дві бабці, ворожки, до яких водять людей, особливо дітей.

— І ті бабці «шепчуть». Поговоримо про психотерапію. Пригадаймо, коли розпадався СРСР, спалахнув цей феномен Кашпіровського і Чумака. Кашпіровський працював на імперативі, це наказова форма дії. Наш радянський народ жив у рабстві, людям потрібен був батіг. І Кашпіровський це розумів, тому й вийшов на керівництво СРСР. Повні стадіони людей, яким він давав команду: «Лежати!» Але десь третині людей потрібен був седатив, бо вони стомилися від імперативу. І з’явився Алан Чумак, котрий пропонував людям ставити перед телевізором баночку води. Він її «заряджав», люди пили і вважали, що їм «допомагає». А ще — пили сечу при онкозахворюваннях, пригадуєте?

— Одним із «коронних» номерів Кашпіровського була анестезія, знеболювання при операції на відстані — по телевізору. Він у Москві, пацієнтка на операції в Тбілісі, за сотні кілометрів. І — знеболювання по телевізору. Як у таке повірити?

— А як можна було повірити в так звану «філіппінську хірургію»? У цих хілерів. «операції без скальпеля».

Пригадую і цей «феномен» тих часів. Хілер начебто голою рукою розрізає живіт пацієнта, дістає з черевної порожнини, скажімо, апендикс і потім, провівши рукою по животу, заживляє рану.

— Причому «без жодного шва». Це писалося і показувалося цілком серйозно. Але ж виявилася повна брехня. Повернімося до анестезії в Тбілісі. Я в це можу повірити ось за яких умов: Кашпіровський працював з пацієнткою і до операції. Вони знали одне одного, він психологічно обробляв її, вона реагувала на звук голосу свого психотерапевта, була особою, якій легко було щось навіювати. Тому і на відстані голос її психотерапевта міг їй робити таку анестезію.

Але запам’ятаймо й таке. Будь-який гіпнотизер, навіть із сильною енергетикою, не загіпнотизує вас, якщо ви цього не захочете. З чого починають сеанс гіпнозу? У залі відбирають людей, яким легко щось навіювати. Гіпнотизер легко бачить таких людей за їх поведінкою. А далі це заражає інших. Це вже управління натовпом. Це добре знали ще наприкінці ХІХ століття, це знали Ленін і Гітлер, як керувати натовпом. Тому моє завдання — поставити «екран» і не дати маніпулювати моєю свідомістю.

Якось у Києві я був свідком такого маніпулювання. Це вважалося зібранням одної нетрадиційної релігійної організації. У залі було кілька сотень людей. Проповідниця на сцені добру годину говорила без упину. Спочатку це вразило, як стільки говорити без папірця, не по написаному. Але потім я помітив, що це набір шаблонних фраз, які, до того ж, повторювалися. Затим проповідниця веліла всім у залі встати і далі слухати «на ногах Божих». А далі веліла їм ритмічно плескати в долоні, підстрибувати. Урешті деякі екзальтовані особи вже лізли мало не накарачках на сцену.

— Це психоз.

— І далеко не безневинний. Потім у таких екзальтованих виманювали гроші, квартири.

— Але повторю: не треба цьому піддаватися. Ось, кажуть, можна отак легко і швидко виманити в людини гроші. Але, якщо людина твердо вирішила не піддаватися цій омані, з нею нічого не зроблять. Так само, як «наводять чи знімають порчу». Завершу про «шептух». Це вроджений психотерапевт, котрий найчастіше працює на седативному. Люди обійшли всіх лікарів чи в них щось трапилося несподіване, і вони йдуть до цих цілителів, про яких чули, що вони допомагають. Це психотерапевтичний сеанс, коли ще й інколи «виливають» ляк водою або за допомогою воску.

До теми містики примикає і тема забобонів. Їх безліч. Наприклад, про те, що хтось комусь щось підкинув під поріг, і це ні в якому разі не можна забирати.

— Як православна людина скажу, що для нас, віруючих, це все обман, церква це засуджує. Але після революції церкву в нас нищили, були часи безбожників. І в ті часи виросло три-чотири покоління, на них це все відклалося. Забобони розраховані на безбожжя, на надламану душу, коли нема головного — віри.

У часи безбожників відомий Остап Бендер говорить Козлевичу: «Бога нема!» І віруючий Козлевич  засумнівався: а раптом і справді нема? Інакше думати в нього не було альтернативи. Шок замінив усі аргументи. Але ось на початку 1990-их людям так само різко сказали: «Бог є!» І це теж був шок. Шоковий ефект закінчив так з атеїзмом, як він покінчив із релігійністю їхнього діда. Тому дехто побіг на поклик різних учень, чи то Шамбала, чи щось подібне.

— У нас за ці останні десятиліття зявилося чимало чогось подібного у східній «упаковці».

— А починалося цікаво, з учення Реріха. Я двічі сходив у цей гурток і зрозумів: це не моє, це секта.

— Коли сідають колом, у позі «лотоса», посеред кола горить свічка, і всі зосереджено вдивляються в її вогонь.

— Щось таке. А Хаббард? На нього теж «ловилися», ще в 1980-ті, на цю «діанетику». Хаббард заявив відверто: хочеш стати мільярдером, створи свою релігію. Я цим цікавився, доки не побачив, що це таке.

Уся ця містика, звідки й психічні розлади, — це ж прояв так званих «непевних» часів, тобто часів перемін. Це ж про них китайська древня мудрість говорить, що важко жити в такі часи.

— Вони були завжди. А в XIV столітті? А в час Івана Грозного? А на початку XVII століття, перед приходом на трон Романових? Такі часи були завжди.

Кінець 1980-их, крах радянської імперії.

— Будь-яка імперія має свій цикл існування.

Нині стільки стресів...

— Як сказав канадський учений Ганс Сельє, який і ввів це поняття, стрес — це смак і аромат життя.

Та все ж як нам утриматися в часи перемін?

— Давайте скажу, що таке здоров’я в моєму розумінні. Я з часом прийшов до цього. Для мене здоров’я, і цього завжди бажаю людям,м— це щоб творчі функції, інстинкт самозбереження довго не полишали вас, щоб ви змогли здійснити і нести в собі задуману Богом гармонію духу, душі й тіла.

Спілкувався Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо»


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2024 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/