Вторник, 24 ноября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Руйнація «до основи» триває й досі...

Руйнація «до основи» триває й досі...


«Політичні ж проститутки, як більшовицькі комісарки в шкірянках, рвуться взагалі повторити шлях прапрадідів – зруйнувати все успішне й прогресивне до основи, щоб потім … «розвивати Чернігівщину», — Леонід Яковишин.

Ліфт до успіху не працює: треба підніматися тяжкими східцями

Випадково натрапив на одну «золоту фразу»: «Тепер у центрі нашої уваги має бути не те, скільки видобуто нафти чи вугілля, виплавлено сталі чи чавуну, вироблено тракторів або комбайнів, а насамперед те, заради чого все це власне й виробляється. Тобто кінцевим результатом є не тонни і штуки, а рівень і якість життя людини».

Автор Леонід Яковишин

Цю «народну» думку прорік недолугий перебудівник Михайло Горбачов на березневому пленумі ЦК КПРС 1989 року. Своє відкриття він порівнював із зарубіжним досвідом, від результатів якого планова радянська економіка «ганебно відстала». А «… масштаби втрат від безгосподарності і халатності, неефективного використання наявних ресурсів, прямого браку перевищують у кільканадцять разів ті, що допускаються у розвинутих країнах».

Сміливо Михайло Горбачов назвав одну з головних причин такого дебільного відставання: «… протягом майже всіх років будівництва соціалізму поширення передового досвіду жило лише на папері, в пустих лозунгах, промовах… Преса була слухняним інструментом у руках бездарного жорстокого бюрократичного апарату. Особливого розвитку набула показуха в період застою економіки, коли повсюдно бажане видавали за дійсність».

Головним ризиком документа, який уможливлює переговори України з «повноважними представниками ОРДЛО», є фактичне визнання того, що в Україні “громадянська війна”. Саме в цьому Росія намагається переконати світ протягом останніх 6 років. Правильні речі говорив лідер великої держави, але що він зробив із своєю «перебудованою» командою для усунення страшних промахів в економіці найбагатшої у світі на ресурси держави? Що було зроблено його владою для підняття «рівня і якості життя людини»?

Народи колишньої царської Росії одержали жахливий кривавий урок більшовизму, коли ламали все до основи, щоб побудувати маревний комунізм. Десятки мільйонів людських життів, страждання не менших мільйонів живих людей принесено в жертву досягненню маревних ідей божевільних вождів. Як можна було допустити нове руйнування до основи? Ще й тоді, коли вже пережили страхіття сталінських репресій і голодовок, звільнилися від страшної окупації, більш-менш відбудувалися, заявили про розвиток демократії, про перехід на світові стандарти розвитку економіки?..

Та найбільш паскудне й злочинне те, що відвертість, сказана першим і останнім президентом СРСР Михайлом Горбачовим 31 рік тому, і зараз присутня в житті так званого незалежного суспільства. І руйнація «до основи» досі триває.

Цю погибель давно треба було зупинити і взятися за розум, як ото зробила післявоєнна зруйнована Німеччина – накинулася на побудову соціальної ринкової економіки. Як вона розумно вчинила після об’єднання двох частин країни. Як стали на шлях розвитку європейські країни колишнього Варшавського договору…

В Україні ж декомунізували пам’ятники і назви вулиць та населених пунктів, але й не приступали до «декомунізації» мізків від провальних більшовицьких методів побудови держави. Навпаки, ще більше напхали «незалежні мізки» іншою паскудністю – корупційно-хабарницькими схемами. А ощасливлений народ новими райськими мріями посадили у ліфт і гарно набрехали, що він підніме їх до євростандартів. Хоча в усіх цивілізованих країнах достеменно знають, що ліфт до успіху не працює, туди треба підніматися крутими і тяжкими східцями – я на собі це перевірив. Трудовий колектив протягом п’ятдесяти років без зупинок веду до нових і нових успіхів тільки по східцях. І вже дійшли до багатьох євростандартів, тоді як багато хто сидить у ліфті, чекаючи євроманни з неба.

Не декомунізували «незалежні патріоти» ще одну підступну суспільну хворобу радянського розливу: приписки заради показухи. Хоча ще у 80-ті роки минулого століття, після смерті «застійного» Леоніда Брежнєва, нова партійна верхівка взялася була за боротьбу з цим державним злом. Розкрили узбецький кримінальний досвід із перевиконання планів по бавовні. На Чернігівщині провалився прославлений метод роботи першого секретаря Менського райкому партії Сича.

У Бобровицькому районі 1983 рік став «зірковим» для голови колгоспу із Старої Басані Дмитра Гладуна. У новорічному випуску районної газети першу шпальту присвятили передовому голові з його великим портретом у орденах і медалях, а другу – знатному кукурудзоводу Б. Шевченку, який тоді і потім, в інших публікаціях, розхвалював голову колгоспу і гордився тим, що другий рік підряд господарство нагороджується Червоним прапором ЦК Компартії України і уряду за високі врожаї. Наприкінці 1983 року газета широко розповіла про передовий досвід цього колгоспу, де зібрали 100-центнерний урожай зерна кукурудзи, у що неможливо було повірити. Але голову колгоспу Гладуна район готував на звання Героя Соціалістичної Праці. І байдуже, що колгоспна каса залишалася з мільйонними боргами перед державою.

Потім ця показуха вилізла на поверхню: високу врожайність «піднімали» збиранням врожаю на неврахованих полях. Фальсифікацію виявили в тваринництві. Замість звання Героя «передового» голову колгоспу виключили з партії, звільнили з посади, а колгосп позбавили всесоюзних і республіканських нагородних прапорів. Випадок повчальний, тож матеріали про нього збереглися в архіві.

Втім, боротьба з показухою почалася раптово і закінчилася швидко. Приписки ж заради показухи перебралися й до «незалежної» української економіки.

Котрий рік змінні-незмінні уряди приписують до валового збору зерна 14 мільйонів тонн хліба, нібито зібраного на присадибних ділянках. Ця приписка була скромніша за радянської системи, коли селяни справді сіяли на городах пшеницю і ячмінь, а колгоспи допомагали обмолочувати. Тепер у селах залишилися одиниці тих, хто займається домашнім господарством, але вони одержують готове зерно від орендарів їхніх земельних паїв.

Зернова показуха – аж ніяк не дитяча забава: неіснуючий, але приписаний великий вал зерна впливає на формування світових цін на зерно. І українським аграрникам доводиться експортувати свій урожай дешевше, на чому добряче заробляють перекупники. До того ж, приписаним хлібом народ не нагодуєш. А саме фіктивний вал може «залишитися» в державному резерві, а наявний – за кордон вивезуть. Стосовно ж героїчного прославлення взагалі Незалежна лідирує в світі.

Немає нічого неможливого

На фоні управлінського державного бардаку наше господарство в 40 разів збільшило виробництво зерна, у 3,5 раза більше збираємо його, ніж колись намолочував увесь район, хоча господарюємо лише на третині його земель. Не за високими врожаями для славлення гналися, а розбудовували ефективну економіку соціального спрямування.

Втім, ми не сьогодні почали робити те, що інші не хочуть робити. На початку червня 1988-го районна газета опублікувала мої роздуми стосовно важливості людського фактора в розвитку сільськогосподарського виробництва.

На той час у селах спостерігалося шарахання з однієї крайності в іншу. Окремі господарства за рахунок державних коштів набудували тваринницьких приміщень, накупували різноманітної техніки, але значна частина всього цього стояла без діла – працювати нікому, оскільки вчасно не подбали про людину праці, зокрема про її цивілізований відпочинок. Були й такі господарства, які набудували (теж за рахунок держави) об’єктів соцкультпобуту, але вони теж пустували. Бо хто залишиться у селі і піде працювати у напіврозвалений корівник? І якщо не подбали про розвиток виробництва, то й зарплата там була відповідна. Правда, дехто ухитрявся підняти зарплату за рахунок незароблених грошей – державних запозичень, але це не могло довго тривати.

Я, тоді директор Бобровицького радгоспу-технікуму, сповідував інше бачення розвитку: і на нормальну зарплату, і на будівництво гроші треба заробляти. У 1987 році ми одержали 1 мільйон 554 тисячі карбованців чистого прибутку, що дало в 1988 році завершити в основному реконструкцію виробничої бази, після чого почали більше уваги приділяти соціальним об’єктам, будівництву житла, покращенню і розширенню побуту та відпочинку працівників. Таке комплексне бачення розвитку виробництва і соціальної структури залишається незмінним до сьогодні.

З фаховим колективом я не проґавив моменту переведення планової радянської економіки на ринкову. На початку 90-х особисто літав у США запозичувати досвід розбудови ринкової економіки і налагоджувати співпрацю з провідними фірмами. Та співпраця й досі триває, і передовий досвід поглиблюємо.

Ми єдині в області організували власне виробництво насіння кукурудзи кращих американських гібридів, на чому маємо значні прибутки. На початку двохтисячних розширили банк землі за рахунок земель 13 розорених колгоспів, які тоді нікому не потрібні були. Зате потім нам не довелося перекуповувати земельні паї у «хлібопашців», які обманним шляхом нагребли землі для перепродажу.

Наше господарство єдине в області спорудило термінал для безводного аміаку – високоефективної мінеральної поживи, яка заодно рятує ґрунти від підкислення сипучими добривами.

Створили лабораторію для виробництва трихограми – біологічного засобу боротьби з шкідниками рослин.

Мільйони доларів витратили на будівництво підвідної залізничної вітки, по якій тепер доставляємо зерно до станції Бобровиця – не розбиваємо в місті доріг, і перевезення до станції дешевше.

За власні кошти створили таку виробничу і машино-тракторну базу, яка дає змогу в оптимальні строки сіяти, доглядати й збирати врожай.

Побудували господарським способом (на 40 відсотків дешевше, ніж найманими бригадами) елеваторно-сушильний комплекс на 500 тисяч тонн зерна. Достатня кількість техніки і сучасний елеваторний комплекс дають змогу економити велику кількість імпортного дорогого газу на сушінні зерна.

Контору та інші приміщення перевели на опалення гранулами, які виготовляємо з відходів при сушінні кукурудзи.

Навіть дехто з моїх помічників невдоволено бубнів, мовляв, навіщо нам елеватор на 500 тисяч тонн, якщо збираємо зерна 300-350 тисяч тонн? Я пояснював коротко: для зберігання страхового фонду зерна. Дохідливо «пояснили» це кліматичні умови цього року.

Ми не тремтіли перед засухою, бо на елеваторі зберігали 140 тисяч тонн врожаю минулого року. Було куди засипати й цьогорічний урожай – дещо менший, ніж торішній. Але недобір зерна через засуху значно перекриємо цьогорічними цінами на зерно.

Головне ж – наш трудовий колектив був і залишається надійно застрахованим від наслідків зменшення виробництва через засуху, отже й від масового скорочення робочих місць, урізання зарплат, зменшення соціального захисту, що вже спостерігається в тих господарств, які не мають такої власної страховки. Немає її й від держави, як це запроваджено в інших нормальних країнах. Наші орендодавці теж застраховані від зменшення оплати за оренду землі через неврожай від засухи. На елеваторі закладений резерв продовольчого зерна для внутрішніх потреб трудового колективу – наші люди ніколи не залишаться без хліба, навіть свою пекарню маємо.

Я назвав лише окремі секрети нашого успішного виробництва, якими не займаються багато тих, хто теж іменує себе хліборобом. Немало таких і серед місцевих фермерів. До речі, де поділися десятки наших фермерів, яким свого часу держава виділяла безплатно по 50 гектарів землі, надавала кошти для придбання техніки, запроваджувала інші пільги? А скільки таких по Україні? Тепер знову входить у моду дурнуватий лемент про надію землеробства – фермерів. Хоча б почитали про світовий досвід, і скільки всього треба для його розвитку. Проте для продажних «патріотів» головне інше – через фіктивних фермерів запустити «сіру» схему скупки землі.

Політичні ж проститутки, як більшовицькі комісарки в шкірянках, рвуться взагалі повторити шлях прапрадідів – зруйнувати все успішне й прогресивне до основи, щоб потім … «розвивати Чернігівщину». Написали у кольоровій листівці: «Зупинити вирощування кукурудзи, яка нібито обезводнює землю». Причому шкоду завдає лише та кукурудза, яку вирощує товариство «Земля і воля». І дороги розбиває лише наш транспорт, і термінал безводного аміаку – страшне лихо, і технології у нас якісь не такі, і що наших представників і близько не треба допускати до органів самоуправління…

Такого патріотичного дебілізму треба ще пошукати навіть в українській божевільні. У США кукурудза озолочує економіку, тож вирощування її постійно збільшують, а за мірками бобровицьких ідіотів вона катастрофічно землю виснажує, і навіть добирається до колодязів та водоносних шарів. Сільгоспвиробники США за тридев’ять земель і океанів везуть з України мільйони тонн безводного аміаку, а для Бобровиці то лихо. Як і побудовані нашим господарством більш як три сотні благоустроєних квартир. Мовляв, то не соціальне житло.

Самі не побудували жодної безплатної квартири для людей, а нас учать, як те житло називати. Самі не створили жодного робочого місця, а виробництво, де мають роботу з нормальною зарплатою майже півтори тисячі людей, де пайовики землі одержують найвищу орендну плату, – теж якесь не таке.

Зарубіжні посли називають фінансово-виробничу модель нашого господарства майбутнім України, а місцеві «більшовички» вважають його шкідливим для громади, а себе – розумнішими за американців і європейців, хоч насправді можуть лише брехати і красти. Та ще чорною заздрістю Яковишину заздрити, не усвідомлюючи, як від цього іржею роз’їдаються їхні мізки і все внутрішнє начиння.

Схаменіться і проаналізуйте долі тих, хто в 17-му започаткував злочинне руйнування до основи. Недаремно ж ви, нащадки кривавих революціонерів, всі їхні пам’ятники поваляли? А після вас і валяти не буде чого, бо ви – як отруйна блекота чорна, яку переорюють разом з іншим бур’яном.

Леонід Яковишин,

Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/