Ця пані – і думку раптом навиворіт напише, й вивіркою як шасне – не наздоженеш, скільки б не бігав-старався. Неприручена, мов лісова мавка чи русалонька. Пише – як дихає. І це – цікаво.
Книжкові новинки. Непередбачена. Юлія Сільчук. Реінкарнації : Книга віршів. – Луцьк: Надстир’я, 2020.
Непередбачена, дивна і трішки смішна,
Ледь іронічна, фантомна у фатумі фабули,
Дивиться ніжно на тебе потойбіч вікна,
Кличе благально в майбутнє свідомою звабою.
Вперто веде за собою плутаним кольором фраз,
Завше невчасна, манерам людським добре навчена,
Ніжна в любові, трепетно щира. Та враз…
Розчаруванню ця мить призначає побачення.
Вірш називається «Непередбачена», і він одразу ж привертає увагу своєю несподіваною, парадоксальною свіжістю та чарівністю.
Наразі маємо нову чудову, яскраву книжку віршів 33-річної Юлії Сільчук, яку, безперечно, варто виокремити і підтримати. Бо, досягнувши віку Ісуса, пані Юлія, матір чотирьох малих дітлахів, справді вражає – і своїми неординарними поглядами на світ, і глибокими, оригінальними філософськими міркуваннями, і дуже проникливою та зворушливою лірикою.
Це – справжня поезія, яка не вписується в жодне прокрустове ліжко, вона – невловима, як сонячний зайчик, ніжно пристрасна, але водночас – іронічна, дивовижно загадкова. Напрочуд тепла і враз – наче морозом по шкірі! Ніколи не вгадаєш, що у неї тепер на думці… Однак такі вірші хочеться читати, і вони мимоволі запам’ятовуються.
Здавалося б, у першому розділі «Анна», з якого, власне, все починається, перед нами – життєві, побутові та сімейні ситуації, які кожен із нас не раз уже пережив. Проте у авторки – своя чуттєва, неповторна, дотепна «гра в бісер». І така нетипова, нешаблонна лірична героїня подобається!
Писатиму думку навиворіт,
Щоб Ви не впізнали мій почерк.
Я буду, як сонячна вивірка:
На клавіші-руки не хоче…
А Ви мене поглядом виловіть
Із речення, наче редактор,
Вмонтуйте свої в мене вислови,
Курсив помінявши і… дату.
Авжеж, ця пані – і думку раптом навиворіт напише, й вивіркою як шасне – не наздоженеш, скільки б не бігав-старався. Неприручена, мов лісова мавка чи русалонька. Пише – як дихає. І це – цікаво. Бо не вимучене, ніби кросворд, а своє, неймовірно тендітне, наче веселка, витворене трепетною душею. Одним словом, магія – шляхетна!
У наступному розділі «Марія» образ Богоматері цікаво трансформується в образ земної жінки-матері. Наше буття вигадливо переплітається з біблійними мотивами. І знову – непересічна, несподівана метафора:
… двоє торкаються
крові святого Грааля
а я поза простором
під серцем несу весну…
А ось – такий щемкий і парадоксальний вірш «Вільна»:
А день спішив сьогодні, як ніколи;
Сліди дощами падали на брук.
Брели думки, засмучені і голі,
Простоволосо прагнули до рук.
Благали день уклінно і дитинно
Прогнати ніч – як найтемніший гріх!..
… Я у неволі власній досі вільна –
Як Магдалина з миром біля ніг…
Так, на диво просто й водночас глибоко, неначе лине-огортає церковний дзвін. Печально, однак це – не чорний, безпросвітний морок, а світлий смуток. І така душа – насправді, не безнадійна.
Натомість у третьому розділі «Єва» лірична героїня яскраво асоціюється з образом першої земної жінки. Тут образ Єви – наскрізний. А ось авторка – як завжди, неординарна:
…свіжістю м’яти,
ніжністю драми –
дивним прозрінням…
дотиком болю до волі
й запахом пустки…
за легкістю духу, Адаме, –
всесвітнє
гріхопадіння…
за покликом крові –
вже власна неволя,
мов вишита хустка.
А далі – розділ «Непередбачена», де філософська діалектика, мотиви зради і вірності, непередбаченості людських вчинків, парадоксальність образу жінки загалом набувають своєї кульмінації… А потім – «Русалонька», де лірична героїня мандрує стежками дитинства, милується мальовничими диво-краєвидами і переймається болем розіп’ятої, розтерзаної природи... Молода вразлива русалонька на очах читача знову дорослішає і… перевтілюється у горду прочанку. Тут є і відповідний розділ «Прочанка»: з трагічними паралелями історії та сучасності, глобальними проблемами Землі, персоніфікованими образами. Втім, поетеса – не розгублена, налякана Кассандра, яка божеволіє з безвиході, а сучасна, мудра жінка, здатна боротися за щастя, і не лише своє.
Хоча в розділі «Дівчина-прибулець» героїня враз чітко усвідомлює, що не така, як інші. Бо послідовно не сприймає жорстоких земних реалій. Тут і вірші у неї навіть римами не скуті. Вільна, наче янгол! А ще «реінкарнована» – здатна так легко перевтілюватися у різні предмети й образи живого і неживого світу…
Проте не будемо розкривати усіх таємниць цієї дійсно вартісної книжки. Прочитайте – не пошкодуєте. Відкриєте для себе розумного, цікавого і чуйного співрозмовника.
… а вірші – мов душі –
планету воліють зігріти
і спини не гнуть
під вагою людської хули…
Так, у венах поетів – небо, однак їхній пульс належить Землі. Як же тут не погодитися з проникливою авторкою?!
Дякуємо, пані Юліє, за хорошу книжку. Чекаємо вже наступної – нової, інакшої, несподіваної, непередбаченої. А для цього… не змінюйтеся – попри все, залишайтеся собою.
Бажаєте читати книгу Юлії Сільчук «Реінкарнації»? Тоді Вам СЮДИ!
Василь Слапчук, письменник, літературознавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Почесний громадянин Луцька та Волині
Сергій Дзюба, письменник, перекладач, критик, журналіст, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України
Комментирование закрыто