субота, 16 Грудень 2017   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Проблеми бійців після повернення їх з війни

Проблеми бійців після повернення їх з війни


Як в одному з райцентрів допомагають ветеранам АТО подолати посттравматичний синдром.

Вулички містечка засипав листопад. У повітрі — романтика золотої осені та запах свіжої випічки. Дітлахи, йдучи зі школи, смакують пиріжками, а бабці на лавочці обговорюють останні події у країні. Здавалося б, нічого особливого — звичайне мирне життя. Однак…

На околиці містечка Бородянка у своїй маленькій квартирі від душевного болю страждає молодий чоловік. Володимир, ветеран АТО, вже майже рік не виходить зі своєї кімнати. Під його дверима стоїть згорьована мати і благає його хоча б поїсти. Життя втратило для Володі сенс після того, як на війні йому разом із товаришем довелося горіти в танку. Напівживого хлопця витягли з палаючої машини, а друга, який був поряд, врятувати не встигли. Почуття провини настільки захлеснуло хлопця, що він впав у відчай: «Я був ближче до виходу, тому і залишився живий. Я живу, а його вже нема. Якби його врятували першим, а не мене. Якби я зміг йому допомогти… Мамо, болить, я так жити просто не хочу!»

Його земляк Олександр — також ветеран АТО. До війни працював на заводі в Бородянці. За місцевими мірками, отримував хорошу зарплатню. Мав гарну родину та й здоров’я було нівроку. Проблема в тому, що все це в минулому, «мав», «було»… Все змінила клята війна, абсолютно все.

Про те, що йому довелося пережити, нікому не розповідає, усе тримає в собі. На заводі його чекали, адже пам’ятали, що в нього золоті руки, повернеться — і робота знову закипить. Але не так сталося… Гуркіт заводських машин, їхній гучний стукіт нестерпно, просто до болю нагадували ветерану розриви снарядів «Градів», від чого якась сила змушує його лягати на землю, як там, на війні. Думав, що минеться, проте нестерпний головний біль не відступає при роботі верстатів. Не витримав, звільнився…

А далі все — як у жахливій драмі. По швах тріснула сім’я — розлучився з дружиною. Подумав, чи не повернутися на війну? Все стане на свої місця, там хлопці все розуміють. Прийшов до військкомату, а медики в один голос: «Здоров’я у вас вже не те.

Усе, відвоювали…» В ту мить зрозумів, що життя таким, як до війни, вже ніколи не буде… І промайнула зрадлива думка: «А чи потрібне таке життя?»

Ці дві історії мені розповіли в місцевому Центрі соціально-психологічної реабілітації населення. Ще до війни в Бородянці, що на Київщині, створений під егідою ЮНЕСКО центр надавав допомогу населенню, постраждалому від Чорнобильської катастрофи. Коли почалася війна, його передали до відомства Державної служби у справах ветеранів війни та учасників АТО.

— Для ветеранів АТО характерно те, що мало хто з них звертається по допомогу. Як вони кажуть, герої мають захищати, а не просити помочі. Аби достукатися до атовців, наш центр разом із волонтерами з числа учасників АТО організував благодійний марафон «Єднайся громадо, підтримай солдата!», який прокотився практично усіма селами і селищами Бородянщини. У самому епіцентрі подій ми розгортали намет мобільної психологічної служби, спілкувалися з бійцями та їхніми родинами, надавали інформацію, налагоджували неформальний контакт. Спрацювало. Спочатку до нас почали звертатися мами, дружини. Це допомогло зібрати інформацію. Центр зайнятості, психологи, представники військкомату — ми всі разом почали витягувати хлопців із вирію проблем, — розповідає заступник директора Бородянського центру соціально-психологічної реабілітації населення Тетяна Сошко.

Учасники АТО здебільшого не говорять про те, що болить. Хоча фахівці всі їхні проблеми знають: здоров’я, родина, робота...

— Більшість наших ветеранів АТО побували на війні в багатьох жахливих ситуаціях. Коли вони почали повертатися додому, ми не знали, як діяти. Мій син був на війні, зять також, тож я знаю, про що кажу, — долучається до розмови начальник служби у справах дітей та сім’ї Бородянської районної держадміністрації Лариса Стасенко. — Нещодавно зробили соціальний зріз: лишенько — родини руйнуються! Відправляли одного — зустріли зовсім іншого. Є велика проблема у хлопців із пиятикою. Кажу їм: «Ти вижив там, щоб тут загнутися?» Таких хлопців у центрі активно залучають до групи самодопомоги «Сходинки», яка вже 17 років допомагає долати проблеми залежності за міжнародною програмою «12 кроків».

— У районі нині мешкають більше ніж півтисячі ветеранів АТО. А ще — 10 родин загиблих, — розповів військовий комісар Бородянського району підполковник Сергій Бугаєнко. — Допомагаємо, чим можемо. Місцеві підприємства вирішили взяти шефство над цими родинами — дрова, ремонт тощо. Наприклад, вдові бійця 72-ї бригади, що проживає в Бабинцях і залишилася з дитиною 10 років, ми допомогли знайти роботу ближче до дому…

— Знаєте, коли люди отримують допомогу, в такі моменти і встановлюється довіра, — говорить Тетяна Олександрівна.

Психологи центру вирішили для початку допомогти ветеранам відновити здоров’я. У багатьох з них є проблеми зі сном: сплять по годині на добу, постійні повернення в минуле, помітне було навіть загальмоване мислення. В обласній психоневрологічній лікарні №2, що розміщена неподалік, відкрито спеціальне відділення для реабілітації. Фахівці центру щотижня приїздять туди, аби надати психологічну, юридичну, соціальну підтримку. Спочатку ветерани боялися цього закладу, мовляв, після нього на роботу не візьмуть, але згодом зрозуміли, що там дійсно допомагають.

— Ми співпрацюємо з багатьма медичними організаціями. Якісну безоплатну стоматологічну допомогу від канадських лікарів отримали 87 наших хлопців. Чимало з них на базі оздоровчого комплексу центру безкоштовно пройшли по п’ять курсів масажу для відновлення хребта після носіння бронежилета, — додає Тетяна Олександрівна.

Є родини дуже бідні. Багато хто йшов на війну не тільки з патріотичних міркувань. Це був чи не єдиний заробіток…

— Таким ми шукаємо роботу в першу чергу.

Є в нас одна родина, будинок якої руйнується. Знайшли спонсора, який готовий оплачувати роботи і матеріали. Запропонували ветеранам стати до роботи і заробити, — розповідає Тетяна Сошко.

Чи не найбільша гордість Бородянського центру соціально-психологічної реабілітації населення — проект учасників АТО «Арт-майстерня «Створи Власний Дивовижний Світ». Дмитро Покидько та Віталій Івахненко відкрили цех, де займаються виготовленням дизайнерських кованих виробів. Колекція нині становить понад 100 одиниць. До речі, ідеї для виробів їм підказують діти. Нещодавно хлопці подали бізнес-проект у Ірпінь, де проводився конкурс стартапів. Посіли третє місце й заробили гроші, на які закупили нове обладнання та електроінструменти.

— Коли я роблю якусь річ з металу, я просто радію душею. Таке собі хобі, але вже і заробіток, — усміхнено розповідає Дмитро. — Без центру було б дуже складно. Це не просто друзі, це вже наша родина. Допомагаємо, як рідний — рідному і рівний — рівному…

P.S: До героя першої історії Володимира психологи підібрали ключик через побратима, який знайшов необхідні слова: «Небо відповідає, не ти, не вини себе. Ти сам був напівпритомним, ледь вижив». Коли він розмовляв із бійцем, не могли стримати сльози і самі хлопці, і психологи, і мати. До речі, саме вона і звернулася до центру по допомогу, там її сина й повернули до життя. Допомогли знайти роботу. Нині Володя працює на заводі. Завантажили його так, що не має часу на минулі переживання, і це його рятує. Ну і, звісно, лікує час.

В Олександра також почало змінюватися на краще. Йому допоміг військовий комісар, до якого чоловік звернувся у відчаї. Він розповів ветерану про центр, де психолог надав допомогу. Олександр пролікувався в госпіталі, після чого працевлаштувався. Зарплата хоч і невисока, але стабільна. Планує поїхати на заробітки за кордон.

…Повертаючись із цього короткого відрядження,

я розмірковувала про те, як би склалися долі цих людей, якби не Бородянський центр соціально-психологічної реабілітації населення та його працівники, в яких серця болять за ветеранів АТО, як за власних синів... Шкода, що такі установи є не в усіх містечках і селах країни.

Тетяна МОРОЗ


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2017 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/