Середа, 18 Вересень 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Про те, чому не можна проводити вибори влітку

Про те, чому не можна проводити вибори влітку


От таки не варто проводити вибори влітку. Це не до того, що цю Раду 8-го скликання, мовляв, не треба переобирати дочасно, у липні, а треба дати досидіти каденцію до кінця осені. Навпаки, цей нещасний нинішній парламент треба було б розпустити і переобрати ще понад 2 роки тому, коли у лютому 2017-го остаточно розвалилася правляча коаліція. Але хто б тоді розпустив цю Раду?

То ж доводиться нині йти на вибори влітку, при тому, що за понад чверть століття нашої незалежності лише одні з півтора десятка наших парламентських і президентських виборів були влітку. Якраз 25 років тому, у червні 1994-го. Це були теж позачергові вибори — Президента, коли не дуже зрозуміло, через яку кризу першому главі держави Кравчукові дали покерувати всього два з половиною роки, замість 4-х тодішньої каденції. До речі, тоді одночасно провели й місцеві вибори, чого в наступні десятиліття чомусь уже побоюються.

Так от річ не в тім, що влітку городи, дачі, відпустки. Все це «страшилки» для виборчої кампанії, явка на виборах точно буде, і нормальна. Річ у іншому: так не хочеться псувати найкращу пору року брудом, гидотною чергової виборіади.

А літо — дійсно краща пора року для більшості людей, хоч, звичайно, немало їх такими порами вважають весну, осінь і навіть зиму.

Вибори на тлі виборів

Ці позачергові парламентські вибори прямо випливають з щойно завершених президентських. Бо вже в інавгураційній промові у Раді, тобто Зверненні до народу, новообраний Президент України Володимир Зеленський чітко заявив: він розпускає цю Раду. Тобто, оголошує через два місяці позачергові вибори парламенту. Вже другого дня. 21 травня, глава держави видав Указ про призначення цих виборів 21 липня. Указ очікуваний, на що, схоже, йшли і самі депутати Ради, адже могли б призначити день інавгурації не на 20 травня, а,скажімо, на 28 чи й 1 червня, коли до завершення повноважень Ради залишалося б менше півроку, а значить, її не можна дочасно переобирати.

В нашому політикумі хтось охоче йде на ці позачергові вибори, хтось їх дуже не хоче. Ці останні й зробили подання в Конституційний суд щодо законності Указу Президента. Очевидно, з метою отримати вердикт. що 2 = 5, тобто що виходу трьох фракцій з колишньої 5-фракційної коаліції начебто й не було.

Тупа ненависть тих, хто програли, до нового Президента, точніше сказати — до величезної більшості виборців, що прийшли і проголосували за нього, нині дивно змушує цих опонентів єднатися довкола питання переобрання Ради: єднаються навіть ті, хто ще недавно лаяв цю Раду останніми словами.

Капітуляція совісті

Не знаючи вже, за які ще дії вкусити нового главу держави, деякі його затяті опоненти спекулюють на тяжкій темі війни і збереження держави. Недавно вони гучно заголосили на теми «капітуляції перед ворогом», цебто Росією. Конкретніше — про начебто заборону нової влади вести воєнні дії на Донбасі у відповідь на атаки сепаратистів-заколотників і їхніх російських хазяїв.

Доходить до прямої брехні. Ось заголовок статті на популярному чернігівському сайті, що стояла на його головній сторінці майже два тижні: «Ось тепер дійсно «Ворог – на Банковій».

Про що йдеться? Ось уже перші абзаци статті.

«Станом на ранок 7 червня 4 загинуло, 10 поранено. Це артилерія російських терористів, про яку знали, але Генштаб не дозволив стріляти.

Саботаж з самої верхівки. Було віддано злочинні накази не стріляти у ворога і не відповідати на обстріл ворога.»

Далі можна не читати: ключова теза, ключова брехня сказана. Бо всі ці останні тижні ніколи по Збройних Силах України не віддавалися подібні накази. То ж цю брехню тут же спростували і справжні, а не диванні, наші учасники війни, і командування Збройних Сил.

Але брехня полетіла і літає над головами людей. За підписом якогось явно вигаданого прізвища, бо ні посади при цьому прізвищі, ні місця народження цього наклепу. Так само, як і цитати в тексті чергового «активіста».

Героям диванної війни варто б зробити інше. Якщо вони так кричать про «зраду», «капітуляцію» нової президентської команди, то зробіть подання в Генеральну прокуратуру про це все. Тільки не «а-ла-ла», а конкретно: хто віддавав накази не стріляти в окупантів, їх звання, посади, дати і номери наказів. Врешті, приховування відомого комусь злочину, а авторам таких писаній вони ж, виходить, «відомі», — теж кримінальний злочин. То ж у Генпрокуратуру. Саме туди, бо Генпрокурор Юлій Луценко на фініші своєї бурхливої прокурорської епопеї вже не придумає, чим ще вразити. І недавно порушив, тобто очолювана ним прокуратура, аж три кримінальні справи — за нанесення шкоди державі. Під шкодою там явно просвічуються «злочинні накази про капітуляцію». А взагалі формулювання цих трьох кримінальних справ настільки широке, що сюди можна підтягти діяння кого завгодно — того ж таки Луценка, десятків міністрів, десятків чи й сотень депутатів Ради та іншу чиновну братію.

Натомість колись таки з`ясується правда про справжні капітуляції — трагедії Іловайська і Дебальцевого, врешті, про здачу ворогу Криму і третини Донбасу. По всьому цьому, до речі, теж давно порушено кримінальні справи, тільки от «довгограючі» при попередній владі.

Може, таки вони будуть завершені, і ми дізнаємося багато цікавої правди.

Якщо ж говорити про не перекручену, а врешті добре відому, й наклепникам теж, справжню позицію Президента Зеленського по припиненню війни і поверненню — однозначно — втрачених територій Україні ( а це в ряду наших проблем був перший пункт його інавгураційної промови), то вона очевидна. «Припинити обстріли» — не в сенсі «капітуляції», а врешті-решт виконати найперший пункт Мінських угод, підписаних спершу у вересні 2014-го і повторно підтверджених у Мінську-2 вже главами чотирьох найбільших держав Європи: Франції, Німеччини. України, Росії. Це пункт про негайне, з дня підписання, припинення обстрілів на Донбасі, а потім пошуки шляхів завершення цієї війни. Пункт, що не був виконаний жодного дня за ці вже понад 4 з половиною роки. І щодня у нас — загиблі і поранені, як і «станом на 7 червня», як єзуїтськи бідкаються в тій публікації.

Втім, все щойно сказане щодо обману і наклепів, — то «глас волаючого в пустелі», бо дехто добре знає, що каже і пише. Уже за кілька днів після згаданої публікації там же з`являється нова: «Зекоманда» збирається скоротити армію на 100 тисяч». Цього разу взагалі без підпису, анонімна, з цитуванням того ж «активіста». І все в тому ж дусі…

Вибори вже проведено: хвиля обману в «засобах масової дезінформації»

Взагалі-то, вибори Ради можна й не проводити, зекономити кошти і посадити в парламент уже визначені партії. Принаймні, в половину парламенту, ту, що обирається за партійним списками. Як відомо, Верховна Рада взагалі відмовилася розглядати законопроект нового Президента про зміну виборчого законодавства. Відтак і на ці вибори залишена змішана система — половина Ради обирається за партійними списками, половина — по мажоритарних округах.

В наших реаліях — це «що в лоба, що по лобі». Вибори за списками партій — це цирк, який випливає з нашого партійного цирку, з його понад 350-ма партіями, точніше партійками, політхолдингами по обслуговуванню олігархату. В свою чергу, мажоритарка — це скуповування голосів і парад демагогії і фальшивих обіцянок, чим уже аж кишать наші медіа.

Виходом була б повністю пропорційна система з відкритими партійними списками. До речі, Зеленському дорікають, чому він не подав у законопроекті таку форму виборів. Не подав, бо це був черговий компроміс між парламентом і Президентом, яких доволі в нашій історії. Зеленському довелося зняти це положення хоча б тому, що Рада «потопила» б цю систему в сотнях поправок до законопроекту. За цю поступку Президент просив Раду ввести бодай інші новації: повністю пропорційну систему, зниження прохідного балу для партій з 5-ти до 3-х відсотків. Рада відкинула і те, й інше. Обиратимемо повністю по-старому.

І ось ледве почалася нова виборча кампанія, як засоби інформації — преса, радіо, телебачення, інтернет — аж зарясніли від чергових «рейтингів» і «соціологічних опитувань». Знову затюкування виборців. Бо у нас давно вже не «рейтинги» відбивають думку людей, а люди мимоволі починають думати і голосувати так, як їм торочать «рейтинги».

Між тим, продажні рейтингописці вже розписали, які ж саме партії, мовляв, «проходять» у Раду. Значить, іншим не варто й рипатися.

Хоча на ці вибори очікується наплив партій майже такий. як недавно кандидатів на Президента. Вже заявляють про наміри балотуватися навіть партії — повні політичні пігмеї. У тому числі нещасні й далі розпорошені, розчварені недобитки так званих національно-демократичних сил.

А щодо ЗМІ, чи то пак — «засобів масової дезінформації», ну що тут сказати? Хіба що пригадати, що журналістику називають другою за древністю професією (є навіть такий американський роман «Друга найдревніша професія»), але часто додають, що, на жаль, вона надто багато перейняла у своєї попередниці — найдревнішої професії (більше ж не було у кого). Якої — ви, мабуть, знаєте.

Партійний стриптиз

Одна з наших партійок недавно зі скандалами пхалася на ці президентські вибори і врешті не пішла, прогнозовано очікуючи потрапляння свого кандидата у «подвійні політичні нулі», тобто у четверту десятку, з результатом «нуль цілих, нуль десятих і скількись сотих відсотка». Тепер ця партія пішла на екстравагантний жест. Заявивши, що на парламентських виборах буде «грати за новими правилами», вдалася до такої новації — оприлюднила рекламне фото з оголеними представниками партії.

У коментарях свої «неординарні дії» партія пояснила «підготовкою до збору коштів на заставу до ЦВК».

Але особливих новацій тут нема. «Збір коштів» таким чином відомий ще з часів тої-таки найдревнішої професії.

Та й саме оголення не є чимось таким уже новим. У психіатрії давно кваліфіковано два види психічних розладів. Один називається — ексгібіціонізм, це добровільне оголення. Другий — вуаєризм, це підглядування за оголеними.

Обидва розлади цілком вписуються у наше веселе політичне життя та й в наше суспільство загалом.

…Словом, буде весело і вже весело.

От тільки шкода все-таки тратити чарівне літо на такі веселощі, на такий цирк, а особливо на брудні потоки обману.

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо», спеціально для bilahata.net


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/