Четверг, 28 марта 2024   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Підсумкове число часопису «Літературний Чернігів» побачив світ

Підсумкове число часопису «Літературний Чернігів» побачив світ


Митецький часопис «Літературної спілки «Чернігів» відкриває сторінки для своїх читачів. 

І одразу, вже традиційно — поетична добірка. Її назва — «У кожній часточці всесвіту – диво». Лірична авторка  Тетяна Таланцева — ровесниця сучасної української державності — намагається розібратися  не лише у почуттях закоханої людини, а сенсі нашого існування:

десь на розпуттях

зірок і метеликів

вороном чорним

будуть трикрапки

злітати з порожніх

неписаних аркушів…

Михась Ткач в оповіданні «Комп’ютерний смог»  розкриває тему захисту України у часи сучасної неоголошеної війни  із незвичного ракурсу. Новеліст досліджує психологічні  впливи на юнаків, які так і не стали чоловіками, а зупинилися в громадянському  та патріотичному розвитку. Це про втрачене покоління, яке виросло в тепличних умовах  і  не бажає з нього виходити.

Часопис друкує добірку поезій Антоніни Корінь «У моєму селі вже немає села»:  «І вас, як батьків, тут життя додавило. Ні вас, ані хат, пощезали й могили. Нема вже кому ні копать, ні гребти, Тут вічна робота вам гнула хребти».

Дух канадських прерій сторічної давнини дає змогу відчути вестерн «Вуйко Метро». Його автор виходець із Чернігівщини, а нині житель Канади — Станіслав Настенко. Він занурює читача  в оповідання про контрабандистів, які возили спиртне з Америки: «Усі газети в Альберті наступного ранку були розкуплені. Клерки в Лезбріджі, Королівські вершники в Форті Маклауд і колоністи-протестанти в Кардстоні з рук у руки передавали передовицю про зухвалий напад  на залізниці».

Добірка  поезій Ольги Смольницької починається  віршем «Поету: білий гіацинт – чорний гіацинт»: «Що творення – це завжди ешафот, Для тебе наготований жарот».

Владислав Савенок пропонує читачам іронічно-гумористичні погляди на виховання — «Книги чи гроші?». Це уривки з автобіографічної  повісті «Листи до онука»:

«Це у нас, українців, у крові – слухати дружин, кивати головою і виловлювати з усієї балаканини тільки малесеньке зерно істини. До речі, молодший, це в нашому народі є одним із секретів щасливого сімейного життя. Про інші – ще розповім».

Микола  Романюк запрошує прочитати оригінальні добірку  поезій «Світ змілів, світ змалів, Він відцвів, наче вишня...». Це свого роду  «розмова» з Санею :

«Саня, світ цей складний, мов японське судоку,

Докери, як і сотні років тому, розвантажують доки,

Садівники викорчовують ветхі сади,

Злодії замітають свої сліди...

Діти рабів стали рабами смартфонів,

Смітники стережуть Бороди і Сіфони,

Людство укотре дійшло до якоїсь межі,

Бережи себе, Саня, чуєш мене, бережи...»

Тетяна  Стеценко в оповіданні «Ранковий дощ» розповідає історію переселенки з Луганщини і про те, що тримає людину і надає смисл життю. Хоча раніше життя героїні оповідання будувалося зовсім за іншими принципами: «Так і жили: Емма за принципом «мовчи і терпи – така твоя бабська доля». А Віктор – «я мужик тут і господар, а ти – ніхто, й нічого твого тут нема!»

Часопис закінчує друкувати гостросюжетну кіноповість  Валерія Коноша «Нащадок». У ній перегукуються події козаччини та сучасних «лихих дев’яностих».

Анатолій Ролік  надає можливість почитати в його перекладі оповідання «Центральноєвропейський  урок». Його написав Крістоф Рансмайр з Перемишля: «Фінал боротьби за Перемишль був передбачуваним, як і кінець усієї боротьби за утопію: поляки, звичайно, не змирилися з переходом Пшемисля під владу України».

«Літературний Чернігів» друкує відгук Сергія Потапенка на книгу «Микола Гоголь в німецькій науковій та художній літературі: антологія», написану   також Анатолієм Роліком.

Ігор Роздобудько пропонує розвідку «Стародубські «Осінні журавлі»  та переклади з російської віршів Олексія Жемчужникова — правнука останнього українського гетьмана XVIII століття  Кирила Розумовського. До речі, Жемчужников народився на історичній українській землі Стародубщині, що тільки з 1919 року стала російською. Він і написав сумні та журливі «Осінні журавлі», які  спочатку співали емігранти після 1917 року по Європі та Америці, а, починаючи з 30-х років, стають гімном радянських політв’язнів.

Станіслав Маринчик  у рубриці  «Видатні земляки» подає спогади «Голос української нації» про вихідця з Чернігівщини, письменника Юрія Мушкетика, який увійшов у літературу в молоді роки: «На час видання першої книжки «Семен Палій» дебютанту ще не виповнилося і 25 років».

У рубриці  «Ювілеї»  часопис  подає спогад  Олександра Олійника «Віра, яку не похитнув час» з нагоди 85-річчя від дня народження чернігівського прозаїка Петра Дідовича, автора кількох ще не поцінованих книг.

Олександр Забарний у  нарисі «Шляхом Прометея»  розповідає про доцента кафедри педагогіки та психології, тоді  ще Ніжинського педагогічного інституту у 1960-х роках, Івана Бенедиктовича Бровка і про згуртоване ним середовище української інтелігенції у вузі цього міста.

Часопис друкує в рубриці «Твоя мала  батьківщина»  есей головного редактора   «Літературного Чернігова»  Михася Ткача – «Менщина – моє натхнення».

«Подивилось небо крізь зорю…» — так називаються спогади Володимира Сєнцовського про зустрічі  з поетом, режисером, актором, сценаристом Миколою Вінграновським під час його перебування на Чернігівщині.

Віктор Божок  у рубриці  «Цікаві зустрічі»  розповідає про просвітянську зустріч з київським письменником, журналістом, доктором філософії Сергієм Козаком — «Українець, який відкривав Америку в 90-ті роки, працюючи там головним редактором».

Олександр Молибога гортає архіви  КДБ  у дослідженні «Схаменіться, запугані нещаснії люди…»  і розповідає Леоніда Малечу, який у 1940 році протестував проти сталінської системи і писав та розповсюджував листівки проти неї зі своїми двома товаришами. Усі троє були засуджені.

У розділі «Рецензії»  часопис друкує відгук Володимира Кузьменка «На стику роси і сонця…» на книгу  Миколи  Ткача «Вербове коріння».

Надія Гаврилюк пропонує читачам рецензію на книгу  Олександра Астаф’єва, який у жовтні 2020-го пішов у засвіти, «Розмова з бігуном на довгу дистанцію: вибрані есеї, статті, нариси». Книгу упорядкували син  та дружина письменника.

Схожа доля і у книги поезій Лесі Поліщук «На перехресті випадку і долі». Її авторка уже не потримала книгу віршів у руках, видану коштом її однокурсників  ще  Ніжинського державного педагогічного інституту імені Гоголя. Рецензію «На грані світла і пітьми…» написав Олександр Забарний.

«Глибинність образів і вічність України» — так називається рецензія  Віктора Миколайчука на книгу Андрія Гудими  «Україна  — це доля», яка містить п’ять романів і стільки ж поем

про пам’ятних і відважних народних полководців Івана Богуна, Максима Кривоноса, Устима Кармалюка, Северина Наливайка, героїчних ватажків Івана Гонти і Максима Залізняка, гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепу…

Часопис подає рецензію Михайла Василенка «Багряне сонце» Михайла Стасюка»  про двотомник цього автора «Люди з кременю і світла», що є  своєрідним доповненням української трагічної історії та повчальним для майбутніх поколінь.

Сергій Дзюба  подає  допис «Геніальна людяність Айдарбека Сарманбетова» про  книгу  киргизького письменника  «Людина без Батьківщини» , яку переклав українською  разом з Володимиром  Віхляєвим і сприяв її друку у  чернігівському видавництві «Десна Поліграф».

Микола Гринь  подає рецензію «Ми будемо ще жити й жити…» на книгу  поезій  Наталки Фурси «…ані вирію, ані скиту…»:  «…назва збірки розпочинається і завершується інтригуючими і загадковими трикрапками».

Віктор Божок  пише про творчий доробок  Андрія Гудими , зокрема його роман у віршах «Браїлівська рапсодія» про творчість композитора Петра Чайковського у Браїлові, де митець створив ряд музичних творів.

Часопис  друкує дві сторінки «Думок вголос»  Леоніда Луцюка: «Літературний твір без соковитої української мови, без говірок, діалектів у розумних межах і суржиків – це дерево без коріння, це страва без солі, це рафіноване, застигле словосполучення…»

На сторінці для дітей  їх порадує Олександр Штань. Він пропонує сучасний  і віршований переспів відомої казки «Колобок»: «Якось хлопчик ще маленький І слухняний, і гарненький Радо діда привітав, Чемно, лагідно прохав: – Розкажіть мені, дідусю,І про себе, й про бабусю, Як бабуся вам спекла Чарівного колобка…». Діти потішаться оптимістичним закінченням  казки J .

Редколегія «Літературного Чернігова» глибоко сумує з приводу передчасної смерті одного з активних авторів журналу Олександра Григоровича Астаф’єва і висловлює глибоке співчуття його родині та друкує слово «Пам’яті товариша», написане  колегою з Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Олександром Забарним.

На закінчення номера – пісня «Де б не бував»  на слова Миколи Ткача, музика Андрія Ткача та  ноти до неї.

На першій сторінці обкладинки – церква Архістратига Божого Михайла в селі Полонки Прилуцького району Чернігівської області.

Погортати часопис можна тут: Літературний Чернігів,№4/92

Сава КРАВЧИК


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2024 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/