Среда, 21 октября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Пенсіонери-іноземці – подорожують, а наші – жебракують


ПенсіонериЖиття в усіх своїх проявах (і людське життя особливо) істотно залежить від процесів, котрі відбуваються у наносвіті. Але, незважаючи на час великих змін, ще досить часто трапляється бути свідком або учасником чи то консерватизму, чи то просто звичок, або наданням переваг народним звичаям в протиріч прогресу.

Здавалося б, таке явище, як зберігання грошей у носовичку, давно пішло у небуття. Аж ні, якось переді мною у черзі в магазині стояла чепурненька бабуся. Відразу було видно, що вона не місцева, скоріш за все з одного із сіл району. Як завжди, приїхала у справах, проте її зовнішній вигляд та поведінка змусили зосередити погляд і замислитися.

Майже усі ми можемо нашвидкоруч зібратися, як кажуть у нас, «у центр» в такому вигляді, як були вдома. Зовсім не задумуючись, що своїм зовнішнім виглядом все ж таки несемо культуру в суспільство, представляємо місто, можна сказати, що позиціонуємо його. Тим паче, що влітку до міста приїздить багато гостей з різних міст не тільки нашої країни.

Саме зовнішній вигляд немісцевої бабусі привернув увагу, уявила, як вона вдома ретельно підбирала вбрання, щоб поїхати «у Сємьйонавку». Вразила охайність одягу: ретельно підібрані спідничка та кофтинка. Акцент, звичайно, був зосереджений на хустці білого кольору, по краях якої буяли квіти різних кольорів та розмірів. Проте це було настільки в міру, ненав’язливо, що навіть закралася думка: якби от влаштовували конкурс народної краси (без обмежень у віці, фігурі, фасонах), то ця бабуся виборола б перемогу.

Поки я стояла й милувалася бабусею, дійшла її черга. Замовивши набір продуктів, вона полізла в кишеню й дістала звідти з любов’ю та охайністю завернуті у носовичок гроші. Неспішно й обережно розмістила малесенький пакуночок на столі і почала розгортувати. Чесно кажучи, такого явища я давненько вже не зустрічала. Пам’ятаю, як колись у селі це було зовсім нормальним явищем.

Цей звичай сягає далеких часів, коли селяни ще у 18-19 ст., збираючись за пожитками на базар, ховали гроші у вузол, зроблений на нижній частині сорочки. Ці сорочки були досить довгими і без кишень. Якщо треба було взяти із собою багато грошей, то їх зав’язували у тканину та вішали на палицю.

Минуло досить багато часу, а звичка залишилася й досі живе. Тож, розгорнувши хустинку, бабуся дістала невеличку суму, розплатившись, остачу знову з такою ж любов’ю загорнула назад. У мене так стислося серце, уявила, як ось ця старенька бабуся весь свій вік пропрацювала, звичайно, не в кабінетах, про що свідчили її натруджені руки. А тепер має ось таку старість, яка вміщається у носовичку! І якій нема ціни, бо чим менше грошей у людини, тим вони для неї цінніші.

Пригадала туристів – іноземців, які на пенсії тільки те й роблять, що подорожують. Прикро, що подорож наших пенсіонерів обмежується поїздкою до райцентру із капіталом, який вміщується у носовичку.

Олена Кресс, м. Семенівка


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/