Среда, 2 декабря 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Пенсіонер хоче подарувати ікону Ангелі Меркель за її підтримку України


Чернігівський колекціонер рідкісних ікон та старожитностей Валентин Вікторович Шур напередодні Помаранчевої революції став відомим на всю Україну. Адже дехто зі «свити» Януковича саме Валентинові Вікторовичу приписував тоді «отруєння» Віктора Ющенка…

«Шпигуна» Віктора Шура на 12 років ув`язнили в колонію суворого режиму в Росії…

Зараз Валентинові Шуру – 91 рік, і він так само самотньо мешкає в своєму будинку поблизу музею Михайла Коцюбинського. Я привітав його з Великоднем, побажав здоров’я та всіх гараздів. Але настрій у колекціонера був не надто святковим. Бо він вболіває за долю свого сина – Віктора Шура, який потрапив у неволю в Росії.

– Якось Вітя мені подзвонив, – розповідає батько. – Сказав, що приїде додому через тиждень. А потім з’ясувалося, що його затримали на російській митниці, коли він повертався в Україну. Мій Віктор – також колекціонер, то я подумав: можливо, митники причепилися через його хобі. Однак син начебто «образив міліціонера». Він сподівався: незабаром усе з’ясується, розберуться, що він – невинний, відпустять його. Адже то була дрібниця, нічого суттєвого.

– На жаль, не так сталося, як гадалося…

– Сина було засуджено на 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму, – зітхає Валентин Шур, – за звинуваченням у тому, що він начебто займався в Брянській області «розвідувальною діяльністю» – за завданням Державної прикордонної служби України! Причому, згідно з матеріалами справи, Віктора було затримано при спробі зробити фотознімки закритого режимного об'єкту, який насправді є недіючим аеродромом… Ця територія використовується нині для випасу рогатої худоби. Оце такий «шпигун»! Вітя потім пригадав, що одного разу проїжджав ту колишню військову базу, але там тепер навіть огорожа відсутня. Ну, що він міг розвідувати? Нісенітниця.

– Віктор після розпаду СРСР більше мешкав у Росії?

– У нього там – бізнес, він – ювелір, проте в Києві лишилася родина – кохана жінка, донька Ольга, онук Валерій. Тож Віктор постійно приїздив в Україну, і мене провідував…

А нещодавно в Росії, у брянській колонії, українського політв'язня Віктора Шура протримали декілька годин у камері без світла, опалювання та їжі, щоб змусити відмовитися від зустрічі з консулом. Про це на «Фейсбуці» розповіла правозахисник Яна Гончарова. «… До Віктора Шура приїжджав консул України Геннадій Брескаленко. Ще до цього співробітники колонії кілька разів примушували Шура написати відмову від зустрічі з консулом, погрожуючи «покатати місяць до Красноярська, щоб заспокоївся…». Його викликали й змусили писати відмову. Коли він не став цього робити, в’язня «для профілактики» закрили в одиночній камері… Казали, що «ні в якому разі не дадуть зустрітися з консулом», – наголошує вона.

За словами активістки, з моменту переведення до брянської буцегарні, бранець Кремля Віктор Шур взагалі не отримує ані листів, ані преси. «Окрім як катуваннями, я інакше це назвати не можу. Його дочка Ольга Налімова вже написала заяву Уповноваженому з прав людини в Російській Федерації і має намір скаржитися всюди», – заявляє Яна Гончарова.

Віктор Шур свого часу прийняв російське громадянство через бізнес-інтереси. Проте у нього був вид на проживання в Україні, й до недавнього часу він мешкав тут зі своєю сім'єю. І рідні ініціювали процес відновлення його в українському громадянстві, яке ювелір та син відомого колекціонера отримав у 2016 році.

Близькі дізналися про місце перебування Віктора аж за місяць після його затримання. Це сталося вже після того, як він поставив під відповідними документами всі підписи, що вимагалися слідством… Офіційна інформація надійшла, коли Лефортівський суд продовжив строк утримання Віктора під вартою.

Його було затримано нібито за образу міліціонера і засуджено до 15 діб арешту. Пізніше Шура звинуватили у порушенні правил режимного об’єкту, але згодом перекваліфікували статтю на державну зраду та співробітництво зі спецслужбами іноземної держави (ст. 275 Кримінального кодексу РФ).

Матеріали справи Віктора Шура знаходяться під грифом «совершенно секретно». Судові засідання проходили за закритими дверима. Незважаючи на неповноту інформації, очевидними залишаються наступні обставини, на підставі яких можна зробити висновок про неправомірність деяких дій ФСБ. Усі спроби родичів найняти незалежних адвокатів не мали успіху: останнім або відмовляли у веденні справи, або ж вони самі виходили з неї під тиском силових органів. Аеродром, «сфотографований» Шуром, було закрито ще за часів СРСР. Сьогодні – це поле, що заросло бур’янами, і його стратегічна значимість викликає великі сумніви. Відповідно до заяви самого Віктора, до нього застосовувалися психотропні речовини, зазначають правозахисники.

– Зараз Вікторові – 60 років, тобто він уже людина пенсійного віку, але сидить у російській в’язниці, як «шпигун». Хочеться вірити, що Україна не залишить його в біді, – сподівається Валентин Вікторович. – Адже мій син – ні в чому не винен!

«На Чернігівщині спалили тисячі безцінних ікон!»

120 ікон 17-18 століть зберігає у власній оселі ветеран Другої світової війни Валентин Шур. Також у нього – 70 кіотів із дивовижною різьбою по дереву, вкритих сусальним золотом. 87 ікон – у бісерних окладах. На думку науковців, така унікальна колекція могла б стати окрасою будь-якого музею світу. А ще Валентин Вікторович тривалий час збирав раритетні книги, старожитності, давні монети і навіть церковні дзвони.

«Кожен із нас у душі – колекціонер. Проте лише одиниці здатні підпорядкувати все своє життя такій пристрасті, яку за силою можна порівняти з шаленим коханням, – так сказав філософ. І додав: справжній колекціонер – це митець, який має талант від Бога». Для чернігівця Валентина Шура колекціонування – сенс життя. І зараз, у свій поважний вік, він дня не може прожити без цієї пристрасті. У книзі Пауло Коельо «Алхімік» йдеться про «знаки долі», які потрібно відчути, щоб змінити своє життя на краще. Валентин Вікторович таким «знаком» вважає випадок, який із ним трапився в дитинстві.

«Ми жили на Валу, – розповідає він. – Гралися з хлопцями в піжмурки. І я одного разу заліз у сарай дощатий і там сидів – мене не могли знайти. Дивлюсь, а там – книги стародавні: від самого порогу – аж до верху! Почав їх гортати і мені сподобалася гравюра. Я хотів вирвати цю сторінку, але чомусь ніяк не виходило. Тоді я вперся ногами і, доклавши неймовірних зусиль, таки відірвав листок. Приніс додому і говорю батьку: „Газета рветься, а це – ні, такий дивний папір”. Тато поглянув: „Це, – каже, – пергамент”. А за тиждень всі ці книги повантажили на вози, вивезли і знищили».

17-річним юнаком Валентин Шур пішов на війну. Визволяв від фашистів Україну, Польщу, Чехословаччину... Отримав важке поранення і контузію. Його нагородили – орденами «Слави» та «Вітчизняної війни». Потім працював помічником чернігівського прокурора, юрисконсультом. Якось вантажник приніс йому ікону Феодосія Чернігівського, яку... зняв із дерева – вона була прибита цвяхом. Ця ікона і стала початком майбутньої колекції.

«Тоді був саме період переслідування релігії, – пригадує Валентин Вікторович. – На Чернігівщині закрили близько 240 церков. Всі ікони звезли до гаражів Чернігівського виконкому. Гаражі були вщент заповнені. А потім ці ікони вивезли в сільгосптехніку на Бобровиці і там спалили. Люди граблями витягували ікони з вогню, їх переслідували, відбирали ікони і знову кидали у полум’я. Там згоріли тисячі ікон».

Валентин Шур шкодує, що пізно дізнався про такий вандалізм і не зміг врятувати бодай частину знищеного. Однак його унікальна колекція все одно поповнювалася швидко: войовничі атеїсти викидали ікони, також часто люди з навколишніх сіл віддавали їх за безцінь. Траплялося, що міські діти взагалі використовували давні ікони замість санчат – спускалися на них із гірки.

«Був такий випадок, – розповідає він. – Коли мій син прийшов до бабусі. Запитує: „Може, у вас є ікони?”. А вона у відповідь: „Ой, синочку, тебе сам Бог до мене прислав, лізь на горище, забирай усе, бо зять сказав, що попалить, якщо я їх не спекаюсь! І двадцять сім ікон безкоштовно віддала сину».

«Не відпустив сина на бійню в Афганістан. Хай воюють діти членів Політбюро...»

Валентин Вікторович їздив за іконами та церковними дзвонами навіть до Росії – у Володимирську та Пермську область і аж на Урал. Дружина та двоє синів стали його однодумцями і помічниками. «Ікони взагалі збирала вся моя сім’я, – говорить він. – Дружину і дітей я заразив цією хворобою, вони їздили і збирали ікони. Траплялися такі випадки, що по дві доби сиділи мої діти в багнюці, бо машина застряла і не могли доїхати… Взагалі, наприклад, старообрядці, коли віддають ікони, кажуть: „На вулицю не виходьте, щоб люди не бачили. Ідіть городами”. У них таке правило! Отож, незважаючи на дощ, моя дружина з мішком, наповненими іконами, пленталася городами, виходила на трасу до авто і добиралася додому».

Спочатку радянська влада на таке хобі Валентина Шура не звертала уваги. Як-не-як – інвалід Великої Вітчизняної війни. Проте все кардинально змінилося у 1979 році, коли Валентин Вікторович дізнався, що його сина Віктора забирають служити в Афганістан. Схвильований, разом із Віктором, він прийшов у штаб армії.

«Підполковник сидить і питає: „Що ви хотіли?” – пригадує Валентин Вікторович. – Я кажу, що інвалід війни і не бажаю, аби мого сина скалічили чи вбили у чужій країні, не відомо в ім’я яких ідеалів. Зараз – мирний час і війни немає! Він мені: „Родина требует!”. Я тоді: „Якщо „родина требует”, то хай ідуть воювати діти міністрів, секретарів обкому та Політбюро, а мого сина не чіпайте”. Коли цей підполковник почав мене ображати, я сказав: „Мені ні про що з вами балакати. Я наказую сину: „Вікторе, в першому ж бою здайся в полон”. Грюкнув дверима і пішов геть».

Сина в Афганістан не взяли. Однак несподівано на Валентина Шура завели три кримінальні справи. Валентин Вікторович вважає такий «збіг» не випадковим... Як у нього боліло серце, коли, протягом цілого дня, в оселі тривав обшук! Він же з кожної ікони буквально пилинки здував, а тут байдуже, по-варварському, перевернули у господі всі речі. Не витримав, замахнувся на одного слідчого шкатулкою. І хоч не влучив, все-таки його засудили на півтора року – за опір під час арешту... Дві інші кримінальні справи – за начебто скупку краденого та спекуляцію іконами – незабаром закрили. А через вісім місяців Валентин Шур був уже на свободі. І домігся того, що йому повернули всю колекцію!

«Я не труїв Віктора Ющенка!»

Але він уже вважався неблагонадійним і постійно відчував на собі пильне око КДБ. Проте не зміг облишити улюблену справу. Тож знову опинився за гратами. Цього разу – за нібито «валютну операцію». Каже, що це була звичайнісінька провокація, тому, посидівши півроку у слідчому ізоляторі, вийшов на волю. А ось колекцію конфіскували. Половину її він зміг повернути лише через чотири з половиною роки! Проте багато ікон потрапили до музеїв. А деякі його церковні дзвони і зараз знаходяться на дзвіниці Спасо-Преображенського собору.

Ще один жахливий випадок Валентин Шур пережив за незалежної України. «У 1998 році до мене в хату увірвалися чотири грабіжники. Забрали 48 ікон, монети золоті, жіночі прикраси. Їх спіймали. Викрадені ікони знайшли на дачі в одного злочинця. Вернули мені», – розповідає він.

Тепер оселю охороняє не лише надійний паркан, а й грізна вівчарка Альфа. Взагалі ж, ставлення до колекціонера кардинально змінилося. В гостях у нього побувало багато відомих політиків, науковців та діячів культури. Милувалися колекцією і Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко.

Валентин Шур із болем говорить про нісенітниці, які оприлюднили деякі горе-політики: мовляв, Віктор Ющенко отруївся саме в гостях у колекціонера, коли той частував майбутнього Президента України своїм «фірмовим», власноруч виготовленим коньяком.

На щастя, справедливість восторжествувала. Плітки припинилися. Фахівці визнали напій безпечним для здоров’я. Власне, Валентин Вікторович не приховує його рецепт: «Із вина домашнього – смородини, абрикоси, яблук – я виганяю спирт-сирець 70-80 градусів і заливаю не в дубову посудину, а в скляну банку – там півбанки трісок дубових. За два дні коньяк готовий, не треба 3-5 років чекати цього дива. Після того, як злив коньячний спирт, заливаю водою – кип’ятком – тріски дубові і там – 5-7 градусів. І цією рідиною я коньяк розводжу до 40 градусів».

Валентин Шур і нині поповнює своє колекцію. Каже, що просто не може сидіти, склавши руки. Правда, часи тепер – зовсім інші. І бабусі в селі за одну ікону, що збереглася доволі якісно, хочуть отримати не менше, ніж 300 доларів. Тому Валентин Вікторович нерідко, за символічну ціну, купує якусь унікальну річ, що перебуває в дуже занедбаному стані, а потім сам займається чеканкою та реставруванням.

А ще він прагне відкрити приватний музей. «У цивілізованих державах цим нікого не здивуєш», – каже Валентин Шур. Тому він переконаний, що його мрія неодмінно здійсниться!

Попросив: «Будь ласка, повідомте в Посольство Німеччини в Україні, що я хочу подарувати одну зі своїх чудових ікон видатному політику Ангелі Меркель – за її таку постійну, дружню підтримку нашої незалежної держави під час віроломної російської агресії».

Куховарить Валентин Вікторович, прибирає, пере та прасує сам… Його провідує син Владислав, але така вже у фронтовика звичка. Каже: «Вік уже все-таки дається взнаки, однак на війні ще важче було… Тому хазяйную і не занепадаю духом! Хочу дочекаюся сина Віктора».

Сергій Квітницький

На першому фото: Валентин Шур з Юлією Тимошенко


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/