Понедельник, 18 20 ноября19   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Ось що буває, коли злочинні накази виконуються місцевими клерками

Ось що буває, коли злочинні накази виконуються місцевими клерками


Нотатки про Голодомор. Розповідь 3. Постійна ротація кадрів

Злочинні накази на місцях виконували місцеві партійні клерки. У кожному селі були виконавці, були члени бригад – це не просто тисячі людей, це десятки тисяч. Тож спільними зусиллями чинили чорну справу. Хто – переборюючи сумління і залишки совісті, хто – заливши всі почуття горілкою та самогоном, а хто – з відвертим задоволенням і садистськими нахилами.

Цілеспрямована більшовицька селекція давала свої плоди – при владі залишилися переважно люди безпринципні та «гнучкі», що не мали жодних «комплексів» і ладні були переступити через все.

Але й їх влада не залишала у спокою. Та й де було йому взятися, якщо відверто фантастичні норми хлібозаготівлі виконати було просто нереально. Тож управлінські кадри постійно тасувалися, найчастіше перебування на керівній посаді обмежувалося терміном від кількох місяців до року. В 1933 р. чи не на кожному засіданні Чернігівському міськпарткому (тоді він відповідав ще й за 60 приміських сільрад) по декілька чоловік кудись переміщали:

2 січня – 3 кадрових призначення.

11 січня – 4.

21 лютого – 15 («в порядку зміцнення керівними робітниками села» призначені 6 голів колгоспу, 3 голови сільради, 4 голови споживчих товариств і 2 секретарі партосередків).

А на початку березня 1933-го мав місце справжній «десант» із 43-х комуністів і 22-х комсомольців, надісланих із міських організацій «для зміцнення сіл». 28 із них 11 березня призначені головами колгоспів, 7 – головами сільрад, по 4 – головами партосередків колгоспів та головами кооперації. А 21 березня допризначили ще п’ятьох голів колгоспів, двох голів сільрад та двох голів партосередків.

На допомогу їм 10 травня відряджено ще 16 представників міськпарткому для контролю за ситуацією в 45-и селах Чернігівської приміської смуги.

Від останньої декади травня і до середини липня – пік смертності в місцевостях навколо Чернігова і сусідніх із ними. Однак ротація не припиняється.

21 травня – ще 2 кадрових призначення. Водночас товариша Кофмана звільнили від відрядження на село – з огляду на рішення обкому КП(б)У, «щоб робітників КК-РСІ не прикріпляли на довгий час до окремого села».

1 червня – 7 кадрових призначень (з них 6 – голови сільрад).

21 червня – 14, ще двох знято з посад за пиятику.

1 липня – 1 кадрове питання, але яке: голову сільради села Андріївки Кривопуска, «що забив одного злодія Бойко, ніби при спробі Бойко втекти» (тобто за невмотивоване вбивство невинної людини), покарали посилкою його «працювати безпосередньо в бригаду».

11 липня – 1 кадрове призначення.

19 липня – 8.

Однак із появою нового врожаю, коли Голодомор пішов на спад, кадрова ситуація аж ніяк не стабілізується.

1 серпня – 3 кадрових призначення.

8 серпня – 18 (5 голів сільрад, 7 голів колгоспів, 3 голови рибколгоспів),

2 вересня – 7. А в Андріївці нове ЧП: партієць Британ підстрелив колгоспницю. Міськпартком не став робити кадрових висновків, обмежившись командируванням члена бюро для «перевірки справи на місці».

15 вересня – 2 кадрових призначення. Водночас підтвердилися факти побиття дітей секретарем партосередку в Полуботках Горобченком. Що з ним робити визначать після розслідування.

2 жовтня – 1. Серед іншого, розглянуто питання «Про товаришів, що були відряджені на виконання постанови ЦК КП(б)У секретарями колгоспних партосередків та парторгами на 2-4 місяці». Це про отой самий весняний десант у села з Чернігова, який почав масово «голосити», що хоче додому. Створили комісію із трьох осіб, яка мала «більшу частину з них закріпити в селі й залишити працювати в колгоспах, а замість відкликаних надіслати других товаришів з міста».

11 листопада – 11 кадрових призначень (4 голови сільради, 6 голів колгоспів).

26 листопада – 12 (7 голів сільрад, 4 голови колгоспів).

4 грудня – 4.

Про постійну ротацію свідчать і біографії самих активістів. Ось, наприклад, Клоновець Василь Дмитрович із Макошина Городнянського району. В 1930 р. – голова колгоспу, в 1931-му – курси трактористів і призначення головою сільради в Шибиринівці, в 1932-му – голова сільради в Брусилові (засуджений на рік примусових робіт за привласнення борошна), в 1933-му – голова сільради в Куликівці Городнянського району (знову засуджений – цього разу на 6 місяців «за вилучення корови» і на рік за пропажу конюшини), в 1934-му – голова сільради в Петрушині. Як бачимо, тодішнє «засудження» для активістів означало лише переведення з однієї хлібної посади на іншу.

Або Томаш Григорій Гаврилович із Петрушина Чернігівського району. До 1921 р. служив у Червоній армії, після чого тривалий час «працював дома в сільському господарстві». Про нього згадали в 1933-му – Григорій Гаврилович очолив споживчу кооперацію в Петрушині, за кілька місяців став головою сільради в Киїнці. Отримав догану за «халатне відношення до своїх обов’язків» (невиконання планів хлібозаготівель) і його повернули в Петрушин, став об’їждчиком у рідному колгоспі. Тобто охороняв врожай від голодних селян.

Коновал Євгеній Петрович із Андріївки Чернігівського району. До 1931 р. селянин-одноосібник, в 1932-му – голова сільради в Черниші, згодом – голова кооперативного товариства в Новому Білоусі, в 1933-му – бригадир колгоспу в Андріївці. Варті уваги питання, які ставили Євгенію Петровичу під час партійної чистки 1934 р.: «чому ви втекли з Нового Білоусу?», «в кого ви стріляли під вікном?», «чи були такі випадки, коли ви ставили неплатників податків до стінки?».

Покотилов Іван Федорович із Антоновичів Чернігівського району. До 1930 р. – голова сільради в Седневі, потім – секретар партосередку, касир виробничого товариства, в 1931-му – секретар партосередку в Брусилові, далі два роки – на «курсах ЦК і на польському кордоні», в 1933-му – голова сільради в Пакулі, в 1934-му – голова сільради в Рябцях і в Антоновичах. Йому також задавали цікаві питання: «Брав участь у побоях у Пакулі?», «Був у Пакулі напідпитку і підняв стрільбу?», «Часто пиячив?» («Пив, але обережно»).

Прищепа Матвій Петрович із Козла (нині Михайло-Коцюбинське Чернігівського району). У 1932 р. відбув курси партактиву, призначений секретарем партосередку в Мохнатині, згодом – голова ощадного товариства, очолював кущове відділення «Заготзерна», в 1933-му – голова партійного осередку в Шибиринівці, голова колгоспу в Москалях і голова колгоспу в Козлі.

Вовк Макар Степанович із Мохнатина Чернігівського району. В 1930 р. вступив у колгосп («дружина не хотіла вступати, я її покинув і пішов у колгосп»), пройшов курси завідуючих їдальнями в Ніжині, став продавцем кооперації, в 1931-му – працював у виробничому товаристві, в 1932-му – пройшов курси партактиву, призначений головою сільради в рідному селі (судився за «перекручення революційної законності»), в 1933-му – голова сільради в Зайцях, через 3 місяці – інспектор «Заготльону» в Чернігові, в 1934 р. – голова колгоспу в Сивках. Як і всі інші партійці, заперечував факти насилля: «Є заява, що ти побив Потапенка Степана і Навозенка Кузьму» – «Уявлення не маю».

Крюк Іван Терентійович із Ковпити Чернігівського району. В 1932 р. – голова сільради (догана за грубе поводження з учителями), в 1933-му – голова колгоспу в Клочкові (мешкав у Чернігові, при цьому тримав в оренді сад, торгував фруктами, використовував найману робочу силу), в 1934-му – голова колгоспу в Ковпиті. Під час чистки не відповів на ряд політичних питань, у тому числі – «Яка різниця між Лютневою і Жовтневою революціями?».

Тасування кадрів продовжилося як в останні місяці 1933 р., так і в 1934-му. Людям не давали закріпитися на місцях, постійно тримали в підвішеному стані. А єдиним критерієм ефективності роботи залишалося виконання планів, все інше до уваги майже не бралося. Однак відчувався дефіцит подібної «еліти», тому партійна верхівка перекидала «активістів» з посади на посаду, виносила догани (від яких останнім було ні холодно, ні гаряче), вигадувала якісь «вироки» і «засудження», але з обійми не викидала (за рідкими винятками). Ото й виходив такий собі вертеп…

Сергій ГОРОБЕЦЬ. Сергій БУТКО, спеціально для видання bilahata.net

Перша розповідь: Про жахіття часів голодомору розповіли чернігівські історики

Друга розповідь: Адміністративно-територіальні реформи часів Голодомору


Обсуждение: 2 коментарі

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/