Олена АНАНЬЄВА, «Я ЧУЮ НІЖНІЇ СЛОВА...»
Нові вірші Олени Ананьєвої з Німеччини у перекладі Ярослава Савчина українською.
***
Я чую ніжнії слова,
вони звучать від тебе,
я пропускаю їх крізь себе...
Кришталю тиша лісова
лягає в пристрасть
філігранно
серцева цнота захмеліла
і видихає розімлілі
слова, мов електронні рани.
Над головами небо раннє –
Господніх вічних хоругов,
в якому світиться Любов,
та сокровенна, первозданна.
І хоч раніше все було,
як хмари піднебесні рвані,
порізи в долях наче рани –
твоїм цілунком замело.
А птиці будять на світанку,
за ласки дивної природи
торкаючись твоєї вроди
мов вітер юної фіранку.
***
Може...
ти для мене новий Наполеон –
завойовник простору між нами,
малюючи земними іменами
на острові Олени – еталон
Ти написав мені листа:
мережив мрії-піраміди
повітрям
в платтячках Сильфіди,
небесні творячи міста.
В благанні вільної душі –
можливість
мріяти й любити –
і на шляхах не розгубити
плин Рони-річки у дощі.
Сумую, полководцю, в самоті
Крізь швидкість часу,
тугу і обійми...
Не згадуй більше
про походи й війни
На нашій королівській висоті!
***
Вітрила бачу я на щоглі...
Бом-брамсель приймає вітер.
Ми разом –
у далеких джунглях
будуєм миті з милих літер.
І нас вітрам не зупинити...
Твій голос тане в снах медових
Монетки кидаєм у миті,
лагун діставшись бірюзових.
Неба дзеркальні привіти,
малюють мозаїку літа.
Наших клітиночок квіти
Цвітуть на коханій орбіті.
А ми вже поспішаєм до зірок,
лишаючи стихії і надії...
І відстані скорочує наш крок
як ми –
серця наблизити посмієм.
***
***
Я хочу тебе,
мій милий, ніжно любити.
Замочок вірності повісим на містку.
Й любимі весни будемо ловити,
цвітіння сад на юному листку.
Життя – не тільки наші почуття:
Адам і Єва – поглядають з неба –
й зрівняють сполохи серцебиття,
мов дві гори піднісши, за потребу.
В тонкому зрізі часу і життя
Знайдем шпаринку
почуттів у дверях.
Й оголені серця – за відкриття –
сприймем, мов вперше,
в нашій біосфері.
***
Ви фразою міцно закуті –
формові «солдатики» з олова.
Збігаються наче зі ртуті
метафори «з ніг на голову».
А слова – як посланці часу –
мудреці, лиходії і свідки, –
соратники й зверхники наші
і душ нерозкритих відбитки.
Батут вас приймав перекинутих...
Ми злітали, накресливши сальто.
І у коло влітали, відкинуті,
у швидкому авто на асфальті.
Ряд за рядом дерева танули.
А на долі розмічено вензелі.
На палітрі рахуємо гранули,
як художник розписує пензлі.
В якусь мить стоїмо ми навпроти
Між років –
в Соловках, а чи в Горлівці.
І змиваємо фрески скорботи
взявши ангелів у співці.
***
Багато зроблено...
Ще більше хочеться.
А ніч розкидає мереживо мрій.
Від себе рятуючись,
списуєм зошити,
мов кришиво долі
вискладуєм в стрій.
Наївні моменти і ранні печалі.
Життєвий рятунок з минулого дня.
А завтрашній час нам готує причали,
Як скошеним полем колюча стерня.
Намалюй мені місто, і море, і гори,
і бризи світанків, і мрію Ассоль...
І мінорно пливе
поміж хвильками долі.
Наш вітрильник між хмар-парасоль.
***
Вечір Вітру замнув капелюх набакир,
розійшовсь не на жарт, хуліган.
Покульгав поміж гнізд, мов факір,
сплівши з пристрасних віт барабан.
В небо випустив заполоч слів,
феєрверки в світліючи даль.
Поміж наших поплив кораблів,
І зминув у пісенну вуаль...
А ти вістку чекаєш з вітрів,
Мов у вічному морі маяк.
Й зустрічаєш приплив зі світів,
й SMS, що напише моряк.
Вечір Вітру – і ластівок небо...
І факіра рукав вам осушить сльозу.
І немов еліксир душу врадує щебет
перелітних птахів на травневу грозу.
***
Наче з Відня, від Захер-торта,
увібрали традиційність славну,
нам не відкривали ніжності портал,
хоч школа у кварталі здавна.
Не школа, а гімназія Маринінка,
від царського роду, Марини імен,
і їжа згадалась – смачнюча, п’янка...
Ці булочки, на дріжджах, – феномен.
На Ніжинській вулиці – милій, старій
Згадавши колишнє юнацьке життя,
тепер там «Обжора» клієнтів щедрить
з «Ням-Ням» і «Вареничною»
солодять буття.
Булочки, здоба, збиті з ваніллю,
Родзинки, і пудра, і джеми, і мед, –
ще пахнуть гарячим вугіллям
і вгадують наші смаки до прикмет.
***
Ти напишеш мені листа,
дзвякни в «лічку», ніби до дна –
в склянку днів і обжиті міста,
немов дощ до сухого вікна.
Скільки випало віщих «монет» –
ніби зоряне світло і джаз.
Ми втікаєм із наших тенет
поміж брехні і образ.
Ці листи – почуття і тремтіння.
І оголений обрис ноги.
І шпариночка світла у тіні.
І втікання в фейсбук від нудьги.
***
Звідки знав Кандинський,
звідки знав Малевич,
що їх діяння творчі
знову оживуть,
в романах, і квадратах,
розставлені в століттях,
в мистецькому безмежжі
знову проростуть.
Шах, мат, чорний квадрат,
і скачуть, скачуть сині коні,
шах, мат, чорний квадрат,
за часом у погоні.
Ми всі на шахматному полі
стежки шукаєм до основ.
І спішимо мостами долі
до храму
з назвою – Любов.
***
Нехай летить
Голландець синьокрилий
між хмарами... і по живій воді...
А плин думок вже музикою лине
до гармонійних і стрімких подій.
***
Часто просим Бога,
ласки й допомоги, –
забувши повернути
вдячність у тривозі.
Як плід від роду гілки,
ми губимось у часі.
Хай барвами сопілки
Світліють долі наші.
***
Вантаж піднявши...
І його нести.
Мені потрібно. Й звати за собою.
І до Парнасу зводити мости
І в діях позначитися добою.
Хоч важко...
Та назад не повернем.
Така мені судилась пісня й мука.
І зі шляху свойого не зійдем
Не зваживши
на зваби і спонуки.
Надії світу ми приймем
Чутливим серцем, як мірило.
Земним тяжінням обіймем
Розтріпані в дорозі крила.
***
Я з вами, друзі, зі всіма,
до тонкощів душі і суті!
Засвічусь зіркою сама
і світлом переборю сутінь.
Думки озвучую свої
Сюжет яких –
лиш разом з вами.
І кожну мить,
як вічний сенс
хай сонце сяє
понад нами!
Олена АНАНЬЄВА, Україна – Німеччина
Українською переклав Ярослав САВЧИН
