Среда, 23 октября 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Неспокійна осінь 1932-го. Війна з українським народом


розстріляні комуністами монахиХроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині.

 

Радянська влада старанно приховувала всі випадки протестних акцій під час колективізації та Голодомору, документація про подібні події завжди максимально засекречувалася. Відтак офіційна пропаганда формувала таку собі матрицю «щасливого» життя народу у «найкращій» країні світу. Воно було б ще більш щасливим, от тільки кляті «куркулі» та інші «вороги народу» вперто намагалися зіпсувати оте «раювання». А іноді дошкуляли «продовольчі труднощі» – наприклад, у 1932–1933 роках. Тож багато хто й сьогодні погано уявляє справжні масштаби народного опору.

Розстріляні комуністами

Розстріляні комуністами

«Спецдонесення» за останній квартал 1932 року про «випадки терактів» на території Чернігівської приміської смуги (сучасний Чернігівський район Чернігівської області), як і всі інші подібні документи, мав обов’язковий гриф «цілком таємно».

Отже, як реагували люди на заслання та арешти «розкуркулених» і «ворогів», закриття церков, реквізицію (іншими словами – конфіскацію) продовольства та загрозу небаченого голоду?

Більшовики вивозять хліб, залишаючи на голодну смерть селян

Більшовики вивозять хліб, залишаючи на голодну смерть селян

19 жовтня 1932 року у селі Шибиринівка поблизу сільради скоєно замах на його голову Пасічного Кирила Тимофійовича. Втім, обійшлося – постріл із «гладкоствольної зброї» спричинив лише незначне поранення.

16 листопада у селі Кувечичі спалахнула пожежа в дитячих яслах колгоспу імені Р. Люксембург. Підозрюють підпал.

19 листопада у селі Пльохові підпал колгоспної клуні з хлібом завдав збитків на 3900 карбованців.

24 листопада у селі Анисові двічі стріляли у голову сільради – не вцілили.

Так по-садистськи розважалися більшовики

Більшовики-садисти. Так вони розважалися

6 грудня о 9-й годині вечора у селі Количівка пострілом через вікно вбито активіста радянської влади, члена колгоспу Ященка Павла Дмитровича. Того ж дня поранення в ногу в селі Кувечичі отримав голова споживчого товариства, член партії Шпак Ісак Давидович.

23 грудня у села Табаївка також пострілом через вікно вбито члена ревізійної комісії колгоспу Пінчука Миколу Даниловича.

27 грудня на залізничному роз’їзді Осняки убито голову КНС (комітету незаможних селян) і завгоспа колгоспу села Гучина Ріпкинського району Бжолу Павла Федоровича. Загиблому нанесено поранення в живіт під час посадки в потяг, від якого той помер за дві години. Вбивця втік із місця пригоди.

Розкрадання червоноармійцями церковного майна

Розкрадання червоноармійцями церковного майна

Між тим, зведення охопило далеко не всі випадки народної помсти радянським активістам – палким учасникам всіх злочинних кампаній того часу. Так, у ніч на 12 листопада новий замах на вже згадуваного голову Шибиринівської сільради Пасічного Кирила виявився фатальним для останнього. Його вбито знову ж таки пострілом через вікно у сусідньому селі Москалі. Зловмисники влізли в приміщення і забрали у Пасічного револьвер та гаманець. Пізніше міліція рапортувала про розкриття вбивства. Був затриманий мешканець села Кувечичі Шостак Михайло Степанович, якого обласним судом 16-17 квітня 1933 року засуджено до розстрілу. Довгий час каральним органам не вдавалося вийти на слід ще двох співучасників замаху – Івана Дем’яновича Гоя та Олександра Семеновича Олейника, які втекли і переховувалися невідомо де (можливо, справа не тільки в добрій конспірації: за даними чернігівського дослідника В. Шкварчука, двох міліціонерів, які виїхали розслідувати вбивство і по дорозі запили, навіть віддали під суд). Втікачів «здали» лише 3 травня 1933 року: міліція отримала інформацію про перебування Гоя і Олейника в лісі поблизу села Мохнатин і зуміла захопити обох сплячими. Під час обшуку знайдено револьвер та гаманець Пасічного.

Як бачимо, доведені до відчаю і загнані в куток народні маси опиралися як могли, і переповнена чаша народного терпіння іноді призводила до кривавих інцидентів.

Пам`ятник ініціатору та натхненнику масового терору проти народу

Пам`ятник ініціатору та натхненнику масового терору проти народу

Зрозуміло, на місце вбитих активістів відразу приходили нові. І та ж таки Шибиринівка навесні та влітку 1933-го буде серед тих населених пунктів поблизу Чернігова, де голодування набуло крайніх форм. Вже 1 квітня 1933 року Чернігівський міськпарткомітет КП(б)У змушений був прийняти рішення «виділити відповідну кількість продуктів у фонд громадського харчування» колгоспу Шибиринівки. Але це мало допомогло: наприкінці травня по Чернігівському району взято на облік близько 100 господарств, «переживаючих голод», з яких 25 – у Шибиринівці. На той час померло вже 6 чоловік, а трупи валялися на вулиці впродовж трьох днів(!). За весь 1932 рік у селі кількість померлих становила 21 чоловік, тоді як лише у червні 1933 року, у розпал Голодомору – 15, а в липні – 17 (всього за рік – 70). Схожа ситуація була і в Москалях Шибиринівської сільради: двоє померлих у 1932 році, і 9 в одному тільки липні 1933-го (а всього за рік – 33). Здається, ці цифри красномовніше за будь-які інші факти промовляють, чому подеколи уривався народний терпець і звичайні українці у відчаї бралися за зброю, влаштовуючи справжнє полювання на місцевих представників ненависної влади.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/