Четверг, 13 августа 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Не всі повертаються, на жаль, з війни на Донбасі. Відео


Вмирав товариш на руках, 
Його осколки зрешетили.
І кров гаряча та липка, 
Фонтаном била, не спинили.

Кров клекотала, він хрипів,
Ще намагався щось сказати.
Та ті слова, що шепотів,
Було уже не розібрати.

Я бачив біль, але не страх,
Він усміхнутись намагався
І було видно по очах,
Що з нами він уже прощався.

Його любили й він любив,
Любив так віддано і щиро,
Сім’ю, родину, край де жив,
Був сину батьком і кумиром.

Десь з пів години як тому
Встиг подзвонити, привітати.
Дванадцять сповнилось йому
І щастя сину побажати.

За це він тут і воював,
Щоб не прийшла війна додому.
Він клятву дав і обіцяв
Про це дружині і малому.

Лиш повернутися живим,
Як обіцяв, на жаль, не зміг…
Ми тут, на фронті, цим грішим,
Пробачте, рідні, нам цей гріх…

Автор вірша Мирослав Вересюк, м.Вінниця


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/