неділя, 20 Серпень 2017   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
На Всеукраїнський фестиваль у Бердянськ з`їхалися журналісти з України

На Всеукраїнський фестиваль у Бердянськ з`їхалися журналісти з України


Мандри Нам із журналісткою Тетяною Дзюбою нещодавно пощастило побувати на Всеукраїнському фестивалі журналістів «Азовське літо – 2017» у Бердянську.

Це – чудове курортне місто на Азовському морі. Фестиваль проводиться вже 19 років поспіль, і на нього з’їжджаються відомі журналісти з усієї України. Ще б пак! Тут справді є на що подивитися. Ідея фестивалю проста – продемонструвати можливості популярного курорту. Мені дуже сподобалися і тамтешні гостинні люди, і дивовижні дельфіни, та славнозвісна Бердянська коса! Побувавши там вперше, я постараюся приїздити й надалі.

Коли жаба, яка душить, – у радість!

На урочистому відкритті фестивалю ми поспілкувалися з Бердянським міським головою Володимиром Чепурним. Дієвий та небайдужий добродій, патріот свого краю! Тому в Бердянську зараз робиться немало. Бердянськ (1)Мета – дуже амбітна: найближчим часом зробити все, щоб місто стало для всієї України та зарубіжжя цілодобовим центром комфортного відпочинку та оздоровлення. Реальні можливості для цього вже є: прекрасне море, чисте повітря, затишні пляжі, чудові санаторії та пансіонати, лікувальні грязі, мінеральна вода… А також потужна курортно-туристична інфраструктура з висококваліфікованим персоналом!

Бердянськ (2)

Жителям міста є що показати гостям. Музеї і виставкові галереї, багато пам’ятників та інших дивовиж… Гордість Бердянська – це по-європейському реконструйовані проспект Азовський, Приморська площа та набережна. Тут є пам’ятники П. П. Шмідту, О. С. Пушкіну, графу Воронцову, якого вважають батьком міста. Однак немало й оригінальних пам’ятників, біля яких охоче, із задоволенням фотографуються люди.

Як же не підійти до колоритних «дітей лейтенанта Шмідта» – Остапа Бендера та Шури Балаганова! Герої Ільфа і Петрова присіли на знаменитих стільцях роботи Гамбса неподалік від пам’ятника їх «батьку» – П. П. Шмідту.

Одразу ж привертає увагу й 250-кілограмова статуя бронзової «Жаби, яка душить». Вона зручно примостилася на 80-сантиметровому постаменті – на головах чоловіка, жінки, дитини та дідуся. На шиї цього земноводного – масивний золотий ланцюг, в руках-лапах – два мобільних телефони та пачка грошей, а на п’єдесталі – табличка з написом: «Заздрість – порок». Тобто ця жаба уособлює собою заздрість і жадібність – вади, на які часто страждають люди. Втім, «Жаба, яка душить» – буквально улюблениця туристів! Хоча я – Богу дякувати, зовсім не заздрісний, а теж не стримався – сфотографувався поруч із кумедною скульптурою, бо наче магнітом щось приманило…


Серед таких різноманітних та незвичайних пам’ятників на Приморській площі найпопулярніший – Бичкові-годувальникові. Це – своєрідна візитівка міста. Назва скульптури говорить про трепетну любов і повагу жителів до цієї скромної рибки. Завдяки бичкові берданці та мешканці навколишніх сіл у важкі роки голодомору, громадянської, Другої світової війни, в непростий повоєнний час змогли вижити.

Запам’яталися мені також пам’ятники рибакові й сантехнікові, черевики-скороходи, пам’ятники дачникам та доброму лікареві Айболитю… А ось у Крісло бажань старається присісти майже кожен, хто проходить повз нього. Стверджують, що воно стоїть в особливому місці – саме тут перехрещуються енергетичні поля чотирьох стихій: землі, вогню, повітря та води… Тому все, що задумано, обов’язково збудеться! Звісно, я теж одразу скористався такою можливістю й загадав бажання.

Взагалі, міста – мов люди: у кожного своя доля, своє обличчя, свої чари. У кожному місті є вулиці, що втілили в собі його дух, неповторність, історію та красу. У Бердянську – це проспект Азовський та вулиця Горького. Саме там знаходяться багато дво- та триповерхових будинків старої забудови, які справедливо можна вважати архітектурною родзинкою міста… Ще окремий куточок минулого, котрий буквально «дихає» історією, – парк імені П. П. Шмідта й територія довкола нього. Вражає своєю «суворою» красою будівля Бердянського державного педагогічного університету. Свого часу тут була Бердянська чоловіча гімназія, котру закінчили, зокрема, такі видатні люди, як П. П. Шмідт – учасник повстання на крейсері «Очаков» у 1905 році; В. А. Хавкін – мікробіолог, винахідник вакцини, що врятувала світ від холери й чуми; українська письменниця В. М. Єніна. У цій гімназії викладали відомий композитор Петро Байда, поет П. І. Ніщинський.

Мудрі дельфіни відчувають небо

Побували ми в аквапарку «Мис Доброї Надії» – одному з найбільших в Україні. Це – сучасний розважальний комплекс, який зовні нагадує давню фортецю, площею п’ять гектарів. Тут розміщено понад 30 атракціонів для дітей та дорослих (зокрема, «Долина змій», «Ніагара», «Таємниця Бермуд», «Драконові гори»), дитяча зона з басейном, дитячою кав’ярнею і атракціоном для наймолодших. Поїсти можна в кафе чи ресторані. Увечері в аквапарку влаштовуються ексклюзивні вечірки за участю ді-джеїв та зірок естради.

Дуже раджу побувати і в Бердянському зоопарку «Сафарі» – чарівному острові екзотики на узбережжі Азовського моря. Тут зовсім поруч мешкають дивовижні африканські леви, уссурійські тигри, полярні вовки, європейські лані, американські бізони, а також зебри, жирафи, лемури, мавпи-капуцини, бабуїни, пелікани, японські журавлі, гімалайські ведмеді, гепарди, амурські та чорні леопарди й багато інших представників фауни з усіх континентів нашої планети. Всього в зоопарку – понад 120 видів звірів та птахів. І це – найбільший та найкращий, на думку фахівців, приватний зоопарк України.

А найбільше задоволення ми отримали, відвідавши дельфінарій «Немо» – місце, де знаходиться неймовірний світ, в якому гармонійно поєднуються краса, грація, душевність і доброта. Головні мешканці – напрочуд розумні та цікаві тихоокеанські дельфіни-афаліни, зворушливий морський котик і дуже комунікабельна, дотепна, кумедна та спритна морська левиця.

Відверто кажучи, ніколи б не подумав, що дельфіни можуть виробляти такі карколомні трюки – надзвичайно високо стрибати в повітря, жонглювати обручами, співати й танцювати. У нас просто дух захоплювало, коли тренер – молодий усміхнений чоловік – стрімко мчав по воді, стоячи на… носах своїх улюбленців-дельфінів. А як вони дужо й водночас вправно підкидали його вгору, виробляючи надзвичайно складні трюки. І все це – з такою любов’ю, чарівністю та чуйністю!

Тренер дельфінів Сергій Павленко надзвичайно любить свою роботу. А до таких дивовижних вихованців ставиться, немов до власних дітей. До речі, дельфіни, які взагалі по-доброму ставляться до людей, інтуїтивно вловлюють їх настрій. І коли людина зла, ці мудрі тварини навмисне уникають її. Зате їм подобаються добрі та життєрадісні люди. Бо дельфіни – теж хороші, добрі та чуйні. Вони люблять ласку, охоче граються та спілкуються. Сергій буквально мешкає в дельфінарії зранку й до вечора. Адже його підопічні, як і люди, іноді хворіють, стомлюються або сваряться між собою. Тренер все одразу ж відчуває, коли дивиться дельфінам в очі. Він підбадьорює їх, мирить. А за потреби тваринами опікуються турботливі лікарі.

Власне, у дельфінів – майже все, як у людей… Температура тіла – 37 градусів. Батьки народжують одного малюка й піклуються про нього цілий рік, не підпускаючи до дитини чужаків. Живуть вони до п’ятдесяти років, але Сергій Павленко бачив і 60-літнього дельфіна, який, правда, вже активно не виступає. Тренер намагається ставитися до всіх своїх вихованців однаково, бо дельфіни – доволі ревниві; тому не бажано когось одного надто виділяти, захвалювати. Слідкуючи за батьками, малюк нерідко копіює їх. Тож, коли починаються тренування, юний дельфін доволі швидко опановує мистецтво складних трюків. Але, звісно, багато залежить і від тренера, тому випадкових людей у цій професії немає.

Дельфіни не відчувають музику
. Якось уночі співробітники дельфінарію вирішили провести експеримент – на повну гучність увімкнули важкий рок. Однак тварини ніяк не відреагували на це, навіть не прокинулися й спокійно додивлялися свої солодкі сни… Та варто було лише тренеру дмухнути у свій особливий свисточок, як тварини тут же розбуркувалися й починали шукати свого невгамовного друга. Адже вони чудово вловлюють ультразвуки, котрі видає спеціальний свисток тренера. Тож спілкуватися з ними за допомогою «чарівного» музичного інструменту – нескладно. Цьому вчать в Одесі, де, до речі, тварини та їхні тренери мешкають узимку.

Ці розумні, красиві й кмітливі тварини мене по-справжньому розчулили. Мимоволі почав створювати про них хоку:

Мудрі дельфіни

відчувають небо

душами…

«Прикипів до Бердянська душею…»

Нагороджують Сергія Дзюбу


Тетяна Дзюба у Бердянську

Бесідка для закоханих


Сантехнік

 

На нашому журналістському фестивалі, крім захоплюючих екскурсій, були і професійні дискусії (але це – тема окремої розмови). Тож я щиро дякую організаторам цього дійства, зокрема доброзичливим Юлії Тесленко та Ірині Єгоровій. Сподобалися міркування Наталії Виговської («Професійна етика журналіста, або Синдром Ольги Фреймут: як не перетнути межу…») та секретаря Національної спілки журналістів України Віталія Голубєва («ЗМІ та соціальні мережі: можливості й загрози»).

Ми мешкали в комфортному санаторії «Арктика» на Бердянській косі… І я всім раджу селитися на відпочинок не в самому місті, а їхати на косу, де у мене, алергіка «з багаторічним стажем», не було протягом усього фестивалю жодної алергії!.. Ось що значать чудове море та чисте повітря в поєднанні з хорошим та бадьорим настроєм, а також – привітною сонячною погодою з легким і приємним, ненав’язливим вітерцем!

Усі в зборі. Делегація журналістів з України

Тому з цим дивовижним місто прощатися не хотілося. От і написав вірша на згадку:

* * *

Прикипів до Бердянська душею,

Де Пегаса ловив на скаку;

Де між небом любив і землею

Задивлятися в далеч морську.

Хай ступаєш, мов слон (де та Моська?),

Краєш серце у плетиві літ;

Та з бесідки на площі Приморській

Краще видно оманливий світ.

Обіймеш те кумедне жабисько –

Мирне, бронзове, дивне цабе,

І вже заздрість триклята – не близько,

Справжня жаба не душить тебе!

Бо душа сокровенного просить –

Лезо, боса, сама обпіка…

Не зустрів соломинку ще досі?

Потримай чарівного бичка!

Хай життя – мов цигарка остання,

І завітної прагнеш мети, –

Просто вичовгай Крісло бажання,

І це місто у серце впусти.

Сергій Дзюба, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України

Бердянськ – Чернігів


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2017 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/