Суббота, 20 апреля 2024   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Людина, яку не скорили примхи долі


01Кажуть, що людина приходить у цей світ для того, щоб виконати свою місію. Народившись, ми не знаємо, як складеться наша доля і через які випробування кожному доведеться пройти.

Але, якщо не для всіх, то для переважної більшості людства, мають місце такі важливі речі, як, наприклад, обрана професія. Правильний її вибір відіграє надзвичайно велику роль у житті людини, і від цього, у певній мірі залежить, чи стане вона щасливою.

І мабуть не варто багато розповідати про важливість професії учителя, слід лише підкреслити що це (як вони вважають у своєму колі) ─ діагноз на усе життя. Хотілося б також донести до широких верств читачів, що у будь-якій галузі є працівники, які вміють себе позиціонувати. А є й сором’язливі, ненав’язливі, безкорисливі люди (педагоги). Можливо, за певних обставин вони не можуть себе вдало презентувати, поділитись досвідом роботи з широким загалом. До речі, щоб розгледіти справжні таланти, треба зосереджено придивлятися до тих, хто нас оточує.

З гордістю хочу розповісти про саме таку людину -  вчителя історії та правознавства Тимоновицької ЗОШ І-ІІІ ступенів Петрусенка Сергія Олександровича. Працює незмінно саме у цій школі 24 роки.

Зовні ─ звичайна людина, розмовляє тихо, ніби боїться образити співрозмовника. Отже, почну з того, що він сам не вважає за потрібне розказувати, але, на мій погляд, це дуже важливі речі.

На долю Сергія Олександровича випали тяжкі випробування. Майже шість років тому померла дружина від тяжкої хвороби. Він залишився з двома дітьми:  десяти та чотирнадцяти років. Статистика свідчить, що коли помирає дружина у родині, далеко не кожен чоловік спроможний узяти на себе весь той тягар родинних справ, який виконує саме жінка. Але він витримав, не зламався. І незважаючи, що сільське життя потребує багато працювати по господарству, чоловік знаходить бажання та час не тільки на підготовку до кожного уроку, але ще й проводить вагому пошуково-дослідницьку діяльність, яка йому, звісно, до душі.

Мені особисто вдалося поспілкуватися з учителем. 

─ Сергію Олександровичу чим Ви захоплювалися, коли самі були школярем?  

─ Читав багато книжок, переважно художню літературу, цікавився історією рідного краю, захоплювався фотографуванням.

─ У Вашій родині були педагоги? 

─ Так, мій батько та сестра також були вчителями. 

─ Питання щодо вибору професії звучатиме риторично?  

─ Вирішив продовжити справу батька, тим паче, що мені змалечку подобалася історія. Закінчив Чернігівський педагогічний  інститут ім. Т. Г. Шевченка.

─ Знаю, що Ви не просто вчитель історії, а ще й педагог – дослідник? 

─ Якщо мою позаурочну діяльність можна саме так назвати, то дійсно. Збираю матеріал для книги про історію села Тимоновичі. Досліджую героїчне минуле рідного краю. 

─ Що цікавого вдалося дізнатися і яка робота для цього була проведена?

─ Дізнався про долю офіцерів – оточенців та їхніх побратимів за часів Другої світової війни.

─ Як саме Ви досліджуєте історію? 

─ Шляхом опитування місцевих старожилів працюю з документами, світлинами. Використовую спогади очевидців. Збираю матеріал про людей, які відігравали певну роль у житті місцевого населення.

Старі люди вмирають і забирають із собою усі ті факти, свідками яких вони були у минулому. Тому особливо цінними є їх свідчення про події давніх часів. Так я дізнався про героїчний вчинок садівника Наполова Івана Романовича. Про нього розповіла сестра.

А ще цікавіше буває, коли тобі до рук потрапляють документи про факти, які підтверджують правильність пошуку. Саме так  під час опитування місцевих стареньких людей у селі мені пощастило натрапити на слід офіцерів – оточенців. Розмовляючи з Борздико Семеном про війну 1941—1945 років, дізнався про Сьомкіну Параску Севаст’янівну, зв’язківця, у якої деякий час переховувався офіцер Судилов Михайло Федорович. Саме вона розповіла про його біографію. Продовжуючи пошуки, мені пощастило добути світлину Михайла Федоровича. Хоча для цього я навіть поїхав на велосипеді до села Леонівка, де жила його кохана. Так поступово крок за кроком і розкривалася правдива історія про героїчне минуле нашого краю.

Через деякий час мене зацікавила історія післявоєнного розвитку села. Виявилося, що і після буремних подій у  селі було неспокійно. Історію про диверсанта розповіла у 2002 році Ірина Микитівна Холодило. Документальне підтвердження знайшлося у музейній кімнаті школи, це світлина. Також від місцевих мешканців я дізнався про вдалий порятунок єврея Сурдина Іллі Еммануїловича, який втік від розстрілу та переховувався у місцевих жителів, поки не пішов до партизанського загону.

Дуже цікавою і в той же час трагічною була доля остарбайтерки Грибулі Ніни Кирилівни. Цікаві факти про визволення населених пунктів Заріччя та Тимоновичі розповіли Косяк Іван Тимофійович та Заїченко Іван Никонорович. Мешканці повідомили про важливі події у селі за часи громадянської війни, зокрема про розгром банди братів Медведьових (Левантина і Мартина).

У сільському музеї мене також зацікавила кам’яна сокира. Виявилося, що її знайшов тракторист в урочищі Каміньки.

Разом зі своїм сином нам вдалося знайти світлину сина диякона Тимоновицької церкви, який став професором Казанського університету – Красновського Архипа Олексійовича.

Потім мене зацікавила історія існування водяного млина та його власника. Ним виявився місцевий багатій Душин. Під час колективізації він втратив усе своє багатство та власне житло. У просторій хаті оселився перший голова колгоспу «Красний Снов» Іваненко Олександр. А в селі Заріччя є могила Душина з дуже цікавим хрестом. Ось так поступово відкривалася для мене історія села Тимоновичі з найдавніших часів.

Звичайно, під час розмови Сергій Олександрович не вдавався у подробиці своєї дослідницької діяльності, аби не втратити інтерес читачів до майбутньої книги. Його розповідь вийшла інтригуючою і, напевне, дуже цінною для місцевих мешканців та тих, хто виїхав далеко за межі рідного села.

Ось такі неординарні, творчі люди мешкають зовсім поряд. Мабуть, завдяки їх невгамовності ми маємо змогу знати більше про наших пращурів, бо той, хто не знає свого минулого, не має і майбутнього.

Залишається тільки побажати Сергію Олександровичу, звичайно, творчої наснаги, жаги до пошуків нових фактів, здоров’я, достатку та радості в дітях!

Олена КРЕСС, м. Семенівка


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2024 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/