Вівторок, 11 Грудень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Лікувати 12-річну дівчинку, яку вразило струмом, допомагають усім миром

Лікувати 12-річну дівчинку, яку вразило струмом, допомагають усім миром


З 12-літньою Анею Скрипкою трапилася біда – внаслідок нещасного випадку її вразило електричним струмом, дівчинка отримала важкі опіки – постраждало понад 40 відсотків шкіри! Зараз її рятують медики, близькі, друзі, волонтери і просто небайдужі люди.  

«Щиро вдячні всім, хто допоміг нашій дитині!»

Валентині Олександрівні Скрипці – зараз 69 років. Вона – бабуся Ані та її брата Максима, інваліда з народження… Мами у цих дітей немає, живуть вони з татом – Юрієм Миколайовичем. Батько працював у Чорнобилі, зараз перебуває на обліку в центрі зайнятості… Тому дітей, в основному, виховує їхня чуйна бабуся.

Валентина Олександрівна все життя трудилася медиком. Вона – фельдшер за фахом, закінчила Чернігівське медичне училище. Зокрема, 24 роки працювала  в медико-санітарній частині КСК (камвольно-суконного комбінату). А тепер вона – на заслуженому відпочинку. Втім, працелюбна жінка ані дня не сидить, склавши руки. Постійно дбайливо турбується про своїх онуків. Максиму – 17, проте він, як людина з особливими потребами, практично щодня потребує неабиякої уваги.

Аня мешкає в Чернігові, раніше дівчинка і вчилася тут, а нині навчається в Старобасанській школі-інтернаті Бобровицького району.

– Онучка взагалі дуже любить спорт, активно займалася важкою атлетикою, їздила на змагання і мала вагомі успіхи, – розповідає Валентина Олександрівна. – А ще вона добре плаває! Я часто, за гарної погоди, брала її та Максима з собою на річку; і ми там плавали й відпочивали разом на Десні, поблизу готелю «Брянськ».

– А хто її навчив плавати?

– Я й навчила – торік. А потім з’ясувалося, що у неї – неабиякий талант до цього виду спорту. Буквально обожнює купатися в річці! От тільки жаль, що моря вона досі не бачила – жодного разу ще не відпочивала ні на морі, ні в санаторії. Хоч, звісно, бажання у неї є, мріє про цікаві мандри. Але у нас просто немає таких грошей…

– Чим ще захоплюється Ваша онучка?

– Також Аня в’яже на спицях, любить комп’ютерні ігри, жваво цікавиться музикою, піснями, та й сама співає для душі... Подобаються їй і фільми (зокрема серіали про медиків) та мультики. Надзвичайно любить тварин, і вони її люблять, адже відчувають, що вона їх ніколи не скривдить! Буквально не може байдуже пройти повз котика чи собаку, навіть приблудних, – завжди погладить, а коли є змога, то й старається пригостити бодай чимось. Чуйна дівчинка! А коли загинув хом’ячок, яким вона опікувалася, Анечка так плакала, переживала… Взагалі ж, вона за характером серед ровесників – справжній лідер! Наполеглива, енергійна. І без діла ж не сиділа – Аня з Максимом допомагали мені порати город. У нас – 12 соток у Вересочі, тож ми разом їздили: садили городину і потім збирали врожай.

– І раптом – таке горе…

– Так, це – велика біда! Адже сорок відсотків шкіри, враженої електричним струмом, обгоріло. Навіть її одяг увесь згорів, перетворився на клапті… Можете собі таке уявити?! Сильно постраждало обличчя, ліва рука і права нога… У дуже важкому стані її привезли в обласну дитячу лікарню. Туди приїхали спеціалісти з опікового відділення обласної лікарні, зокрема завідувач цього відділення Віктор Васильович Яременко – це – прекрасна Людина і Професіонал! Зробили Анечці операцію з пересадки шкіри. А за п’ять днів перевезли її до опікового відділення, де вона зараз і лікується. Нині стан її здоров’я поліпшується, вже може самотужки потроху ходити.

– Богу дякувати!

– І нашим медикам. Ми з Юрою, її татом, Аню щодня провідуємо. Він до неї приходить щоранку, приносить ліки. А я зазвичай буваю після обіду – гуляю з нею, виводжу її на візочку подихати свіжим повітрям, приношу продукти – щось смачненьке. Звісно, дуже хвилюємося!.. Однак медики стараються, роблять усе можливе; і ми відчуваємо, що дитина одужує і настрій у неї покращується. Хоча ми розуміємо, що попереду – ще тривалий період лікування та реабілітації. Але ми віримо в Аню – попри все, переконані: вона впорається з цих лихом і цілком одужає!

– Так, медики запевняють, що найважче – уже позаду.  

– Тож дуже дякуємо усім небайдужим людям, які прийшли на допомогу Ані в такий скрутний період її життя: це медики опікового відділення обласної лікарні та обласної дитячої лікарні; колектив газети «Деснянська правда», який звернувся за допомогою до благодійників; наші близькі, друзі та просто небайдужі люди, як от волонтерка Тетяна, котра передала для лікування два флакони альбуміну, що коштують понад три тисячі гривень. Це – і наші знані меценати: депутат обласної ради, керівник Ічнянського заводу сухого молока та масла Віктор Кияновський, директор сільгосппідприємства «Авангард» із села Курінь Бахмацького району Василь Булах, котрі виділили кошти на лікування, і КП «Ліки України» та його директор Ігор Назаренко, які надали медичні препарати. Велике спасибі! Також ми написали заяву щодо надання матеріальної допомоги до Чернігівської міської ради і сподіваємося на їхню підтримку. Недаремно кажуть – люди пізнаються в біді. Ми переконалися, що маємо справжніх друзів!

«Дівчинку вдалося врятувати, все буде добре!»

Завідувач опікового відділення Чернігівської обласної лікарні, лікар вищої категорії Віктор Васильович Яременко зі своїми колегами самовіддано рятували Аню Скрипку. І перемогли – дівчинка поступово одужує!

– Вікторе Васильовичу, який наразі стан здоров’я Вашої юної пацієнтки?

– Багато опіків зажило… Тож стан здоров’я Ані – цілком задовільний. Хоча ще два відсотки шкіри потребують аутодермопластики – операції з пересадки шкіри саме з її тіла. Головне, вона має реальні шанси повністю одужати! Звісно, Аня інколи не стримується, трішки плаче, адже ще дитина… Тут би й дорослій людині було б сутужно таке пережити. Бо подібні значні опіки – це дуже боляче!

– Стільки часу займе повне одужання? Це – тривалий процес?

– Півтора року… Шкіра матиме нормальний вигляд, обличчя відновиться. Зараз уже, в принципі, можна сказати, що цю дівчинку вдалося врятувати. Вона житиме! Хоча в подальшому немало залежатиме і від самої пацієнтки – настільки ретельно виконуватимуться всі рекомендації медиків. Та ми бачимо, що про Аню постійно та дбайливо піклуються її близькі. Тому, думаємо, все буде добре! Та вона потроху, обережно ходить – не лише по палаті, а й, наприклад, до магазину – за морозивом, цукерками, тістечками. Їй же тато дає гроші на солодощі. Бабуся турбується.

– А як у Вас взагалі справи – у відділенні?

– Ремонт ми зробили в 2012 році, тому все виглядає непогано. Але все-таки шість років пройшло, тож адміністрація обласної лікарні і головний лікар Андрій Михайлович Жиденко нас підтримують, забезпечують – фарбою, сантехнікою та всім необхідним.

Віктор Васильович Яременко

– Медичного обладнання вистачає?

– Не повністю… Однак і ці питання адміністрація нашої лікарні поступово вирішує. Втім, головне – людський фактор. Адже, відверто кажучи, серед наших пацієнтів – немало тих, хто потребує й соціальної реабілітації… Це – наприклад, безхатьки – люди, які не мають власного житла.

– Саме у них зазвичай трапляються обмороження взимку!

– Так. От у нас досі, ще з зими, лікується такий пацієнт – людині буквально просто нікуди подітися. Уявляєте?!.. До того ж, він, громадянин України, загубив власний паспорт… Звісно, ми в цих питанням співробітничаємо з благодійними організаціями. Є належна підтримка адміністрації нашої лікарні. Але, в принципі, допомагати має держава.

– Знаю, у Вас лікуються і пацієнти з цукровим діабетом…

– Це – важкохворі люди з діабетичними стопами, тобто з гангреною. Тому нам доводиться робити й ампутації.

– А працівники тут, в опіковому відділенні, як я вже переконався, чуйні та висококваліфіковані.

– Дякуємо за ці добрі слова! У нас – троє лікарів. Крім мене, це і Валентин Миколайович Кошіль, лікар вищої категорії, і Тарас Васильович Гаврилів, лікар першої категорії. Всього ж у відділенні – близько 40 працівників (медсестри та санітарки). Колектив у нас – дружний. Звісно, щиро співчуваємо своїм пацієнтам, адже до людського горя взагалі неможливо звикнути. Такі трапляються випадки! Як от, наприклад, з Анею Скрипкою… Та добре, що маємо позитивний результат.

– Постійний екстрим – важкі опіки та відмороження, діабетичні стопи…

– Але ж це – наша робота, мусимо виконувати її якісно. Хто ж, як не ми?! Трапляється, що важкими опіками вражено навіть 70-80 відсотків шкіри людини, і то нам вдавалося врятувати таких пацієнтів, повернути їх до нормального життя! Ми не опускаємо руки, завжди боремося за життя та здоров’я кожної людини. Бо зволікати не можна – якщо допомога надається вчасно, то зазвичай і позитивний результат є.

– Не пробували полічити, скільки у Вас взагалі було пацієнтів?

– Ні, отак спеціально я не рахував, але все-таки вже чимало – тисячі… Але я люблю свою роботу, і не шкодую, що став лікарем, адже постійно відчуваю свою потрібність. Розумію, що я – на своєму місці.

– Звідки Ви родом?

– Народився я в мальовничому селі Березівка Талалаївського району. Батьки все життя сумлінно трудилися колгоспниками… А я відчув, що моє покликання – медицина. Закінчив Київський медичний інститут, і з 1994 року працюю тут –   спочатку лікарем-ординатором, а з 1999-го завідую опіковим відділенням. Звісно, робота напружена. Ми ж і в райони виїжджаємо – постійно і багато консультуємо, надаємо по області кваліфіковану допомогу. Причому буває, що і вдень, і вночі – в дорозі (всяке трапляється!), й потрібно бути завжди психологічно готовим до такої поїздки.

– А як зазвичай відпочиваєте після такого екстриму?

– Провідую маму, котра мешкає в селі. Люблю природу. Із задоволенням можу порибалити, це для мене – найліпший відпочинок!.. Взагалі ж, неважливо навіть, скільки тієї риби зловив, головне – сам процес спілкування з природою. Це відновлює сили, дає наснагу!

Спілкувався Сергій Дзюба

На першому фото: Віктор Яременко


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/