Среда, 23 октября 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Комуністка-активістка обкрадала своїх односельців


ГолодоморРадянська «господарка» Хмільниці у 1932—1933 роках. Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині. 

 

Радянська влада не тільки ретельно вибудовувала кадрову політику на місцях, рішуче відсіюючи всіх м’якотілих і нерішучих, але й всіляко підтримувала відданих активістів. 21 квітня 1933 року, коли починалися найбільш страшні для чернігівської округи голодні місяці – травень, червень і перша половина липня, Чернігівський міськпартком КП(б)У побивався над питанням «Про поліпшення постачання райпартактиву».

Зрозуміло, стан постачання визнаний незадовільним і дано вказівку не тільки його налагодити, а й «поліпшити якість випікання хліба». Мабуть, щоб не забракло сил розмахувати зброєю і забирати в селян останнє продовольство. І це тоді, коли більшість простого люду раділа хлібу, який і їсти було неможливо. Федір Семенович Герасименко (1914 року народження) із села Хмільниця Чернігівського району Чернігівської області розповідав, як одного разу «прийшов додому з роботи, матері приніс «житець» і мама спекла з нього ладки. Спершу дали коту кусок оладки і кіт на очах здох. Ось ми тоді попробували трішки цієї оладі і до вечора лежав непритомний, матір теж хворіла».

Однак радянським активістам не тільки голод, а навіть недоїдання не загрожувало. З одного боку, про це дбала держава, поліпшуючи якість хліба для обраних, з іншого – цей актив і сам себе непогано забезпечував. Іноді, звичайно, траплялися «перегини» і «перекручення», і бувало, що активістів «сварили». Але так сварили, що про це знали лиже божки з «комуністичного Олімпу», яким і адресувалися всілякі «спецзведення» та «спецдовідки» карально-репресивних органів. А гриф «цілком таємно» надійно приховував подібні документи від простих смертних як у ті часи, так і в довгі наступні десятиліття.

На початку 1933 року однією з «героїнь» спецзведення Чернігівського обласного відділу ДПУ (тодішня назва комуністичної держбезпеки) стала голова сільради із Хмільниці (сучасний Чернігівський район Чернігівської області).

Виявляється, за два роки своєї роботи Марусик, як відмітили чекісти, «…остаточно розклала село. Оточила себе куркульським та кримінальним елементом, який озброїла зброєю». Зокрема, до сформованого Марусик активу входили колишній голова сільради Макар Сидоренко («алкоголік і хуліган, судимий за викривлення») та син дяка Іван Ніговський (також «алкоголік і хуліган»).

Із документа дізнаємося, що «для кримінальників створені сприятливі умови, які тільки можуть бути в селі, а вчителів безперервно переслідують. Декілька разів заарештовувала завідуючого школою Кислюка, вороже ставлячись до вчительства і переслідуючи їх, як культурних працівників. Культурно-просвітницької роботи на селі ніякої не ведеться, а навпаки, тероризує селянство, спільно із своїм активом. 22 листопада 1932 року із револьвера стріляла у приміщенні сільради в селянина Буримича Степана Титовича і Анінасика (напевно, перекручене від Апанасенка) Андрія».

Спецзведення наводить ряд інших фактів «великих викривлень і зловживань».

Так, весною 1932 року Марусик із М.М. Гломоздою (член президії райКНС – районного Комітету незаможних селян) поїхала в село Рогощі Хмільницької сільради і провела обшук у «куркулів» Приступи, П. Молоха, Л.М. Приступи та інших. Знайдений хліб не взяла, натомість забрала хліб у тамтешніх бідняків, що виконали план хлібозаготівель – Івана Приступи, П. Приступи та багатьох інших. А в кого не знаходила хліба – за борги забирала майно. Дії голови сільради дещо приголомшили М. Гломозду, однак на своє зауваження отримав недвозначну відповідь: «Це моя справа, я голова і роблю, що знаю».

Наприкінці грудня 1932 року вона під час обшуку у селянина з Рогощів С. Приступи реквізувала декілька пудів льону, які привласнила і в план хлібозаготівель не внесла. Тоді ж забрала хліб у хмільницьких «куркулів» В.М. Гломозди, В.М. Макаренка, М.Г. Атрощенка, І.С. Аніщенка, і знову вилучене по документах ніде не проходило. Близько трьох пудів сала Марусик забрала у Іллі Пилиповича Кобця, яке частково роздала бригадирам, а значну частину присвоїла.

У біднячки-одноосібниці Приськи Романенко, контрактанти (на комуністичному жаргоні – контрреволюційна активістка), вимагала курей і гусей, обіцяючи знизити план хлібозаготівель. Це при тому, що у тої ж Романенко було реквізовано золоту чашку, ложку, 35 карбованців золотом, які знову осіли у кишенях Марусик. А ще голова сільради забрала у Приськи корову на м’ясозаготівлі, тоді як «куркулю» Михайлу Самійленку, що не виконав план хлібозаготівель на 7 центнерів, реквізовану корову повернула.

Наостанок невгамовна Марусик забрала 28 кг сала у жителя села Рогощі Василя Ігнатенка. Наступного дня сало, як «незаконно вилучене», довелося повертати, однак господарю дісталося лише 20 кг. Марусик попередила Ігнатенка, щоб не надумав скаржитися, інакше вона його «продасть і вишле» (на комуністичному жаргоні – погроза депортації за межі України).

Ось так жилося пані Марусик у зголоднілій Хмільниці: кого хотіла – карала, кого хотіла – милувала. Ще й револьвер у руках, з якого вона іноді пострілювала – такий собі типаж з розряду «крутих». Нікого з начальства її діяльність особливо не турбувала. Але варто було перегнути палицю із привласненням вилученого (при невиконаних-то планах!), як відразу вірні соратники перетворилися у «алкоголіків і хуліганів», а саму Марусик 22 січня 1933 року зняли з посади. Вірогідно, аби потім прилаштувати у інше тепленьке місце. Хоча спецзведення і завершувалося грізною обіцянкою, що «буде проведено розслідування», однак невдовзі Марусик спливає головою сільради у Клочкові. І вже 8 серпня 1933 року чернігівський міськпартком закликає до прискорення розгляду чергової справи щодо зловживань радянської активістки. Яка, вочевидь, мала завершитися новою «ротацією» – Чернігівська приміська смуга, що постала наприкінці 1932 року замість ліквідованого Чернігівського району, в січні 1933-го налічувала 60 сільрад і 101-у «колгоспну одиницю», тож було де прикласти зусилля Марусик та їй подібним сталінським посіпакам, що ненавиділи «культурних працівників».

До речі, у Клочкові, де за весь 1932 рік померло 34 особи, в одному лишень червні 1933-го (при Марусик) померло 37 осіб. Ще 22 – у липні, а всього за рік – 110!

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/