Субота, 20 Липень 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Хто герой — президент чи мільйони українців?

Хто герой — президент чи мільйони українців?


Йому – кулаки у спину від 13,5 мільйона українців, а він ніяк не відірветься від «золотого корита».

Такого одностайного спротиву главі держави, як одержав на виборах Петро Порошенко, не пам’ятає історія України. Як не пам’ятає і такого очманілого тримання руками й зубами за владне «золоте корито», як бачимо після виборів.

Тепер що б мені хто що не казав, які б аргументи не висував, але я стоятиму на своєму: найсильніший наркотик з усіх існуючих – це наркотик влади, оздоблений дармовими мільярдами.

Петро Порошенко – п’ятий президент, але жодний з його попередників не зумів так збагатитися за роки правління, як збагатився «євроінтегратор». Ще й за які роки? За роки війни! Звісно, несамовито тяжко йому втрачати таку годівницю? Так можна й з глузду геть з’їхати.

Сподіваюся, що до такого не дійде, але не можна не помітити початок його владної агонії, що проявляється в останніх діях і рішеннях відставленого президента у вишиванці.

Так співпало, чи хтось із неба так розпорядився, що неадекватна поведінка «патріотичного лідера нації» почала проявлятися у дні, коли український народ святкував велику перемогу над німецьким фашизмом.

Як тут не згадати, що наші предки за чотири роки звільнили від звіроподібних нелюдів не лише рідну землю, а і майже всю Європу. До сердечного щему хвилююче й героїчно-заслужено заспівала в День Перемоги Наталія Бучинська: «…Сплять мільйони загиблих в окопах, це моєї країни сини. Де була б ти сьогодні, Європо, де була б ти, якби не вони…».

Для сьогоднішньої України я не бажаю перемоги з такими страшними людськими жертвами. Водночас не хочу мати на чолі України президента, який за чотири роки не зробив того, що зробили наші героїчні воїни в 40-х минулого століття, хоч це обіцяв, коли обирався президентом у 2014-му.

Найвірніші служиві з його оточення можуть зауважити, мовляв, їхній патрон вибачився за цю брехливу обіцянку перед народом. Але ніяке вибачення не пом’якшить наслідки від цієї брехні – маємо тисячі нових убитих і покалічених в окопах.

І це ще не увесь цинізм від Порошенка. На крові і кістках тих, кого президент мав би врятувати, він, без краплі сорому й поваги до «свого народу», героїзує себе як непримиримого борця проти російської агресії. Причому ця героїзація з новою силою розгорнулася після того, як прозрілі виборці вказали Порошенку на двері. Та він продовжує не злазити з телеекранів і доводити всім, що за його президентства створена армія, яка вважається однією з найсильніших у Європі.

Президент – герой?.. А мільйони українців, які заробляють гроші на нову армію, не беруться до уваги? Скажімо, наш трудовий колектив кожного року на десятки мільйонів збільшує відрахування до бюджету. Тобто ми з честю виконуємо свої зобов’язання перед державою, перед президентом. А він?..

Може, хто мені скаже, який грандіозний наступ агресора виграв головнокомандувач Порошенко? Хоч він сам, і його оточення, протягом п’яти років жахали народ широкомасштабним наступом путінців. «Відбивали» ж ті віртуальні наступи соковитою риторикою, запозиченою в мавзолейної мумії.

В такому нагнітанні ситуації бачу одну владну стратегію: щоб люди тугіше затягували паски й віддавали на потреби армії свої останні копійки. Куди насправді йдуть народні гроші – найкраще можуть розповісти чинуші з оточення самого президента, зокрема й з керівництва Ради національної безпеки й оборони, навколо яких казнокрадний скандал розгорівся на увесь світ.

Скільки мільярдів народних грошей згоріло на військових складах? З п’яти найбільш масштабних пожеж три відбулися за роки керування післямайданної команди. Звинуватили кількох «стрілочників», причину пожеж списали на Путіна.

І взагалі, яка б резонансна трагедія не трапилася – вину звалюють на російські спецслужби. У поразці Порошенка на виборах теж бачать слід Путіна. Логічно виникає запитання: за які ж заслуги президент Порошенко днями присвоїв звання Героя України керівникові Служби безпеки України генералу Грицаку? Часом, не за розбудову в Україні повальної агентурної мережі російських спецслужб? Може, то за клопотанням російського президента український президент присвоїв найвище почесне звання головному чекісту України? Тому чекісту, який у себе під носом (у Раді нацбезпеки та оборони і «Укроборонпромі») роками не помічав мародерів на високих посадах. Це й сюди дістала рука Кремля?

Відомство Грицака протягом трьох років організовувало антитерористичні операції на Донбасі й Луганщині, боролися за звільнення окупованих територій. І що вибороли?

Щоб якось «замилити» цю «перемогу», може, й мародерство та контрабанду в АТО, головнокомандувач вирішив поміняти назву АТО на ООС, призначивши командувачем нової «визвольної» військової структури армійського генерала Сергія Наєва. Та, як відомо з арифметики, від перестановки доданків сума не міняється. Навпаки, ще гірше стало для самого головнокомандувача – у день голосування більше половини ООСівців не підтримали його. І «кульгава качка» (Зеленський так назвав Порошенка) вирішив наостанок провчити свого ставленика Наєва – замінив його на генерала Сирського.

Новообраний президент Володимир Зеленський у своєму недавньому зверненні до парламенту назвав післявиборчу агонію Порошенка незворотною. Порадив йому заспокоїтись і зосередитись на іншому: чи вдасться йому пройти митний і прикордонний контроль – така потреба може виникнути.

Та владний наркотик бере своє. Порошенко присвоїв військове звання генерала двом десяткам полковників (у НАТО генералів менше, ніж в українській армії), нагородив орденами своїх слуг: прес-секретаря Цеголка, речника Медвєдєва, радника Демченка, заступника голови АП Єлісєєва і керівника головного департаменту Онищенка, міністра культури Нищука та низку інших придворних. Юристку з «Рошену» призначив суддею Верховного Суду, майже двом десяткам юристів присвоїв звання заслужених, звільнив керівника Нацгвардії…

У жодній нормальній країні світу не побачите чогось подібного, коли проходить процедура передачі влади від старого президента до нового. І такий «патріотичний демократ» збирається залишатися в політиці? Якщо дозволимо Порошенку й далі нас дурити й обкрадати, тоді втратимо право й слова дзявкнути про якийсь європейський вибір. Бо навіть у африканському Судані більше, ніж у нас, демократії й справедливості: їхній екс-президент добровільно зізнався в корупції.

У Південній Кореї двох з трьох останніх президентів засудили за корупцію. Подібні приклади можна й далі наводити. В Україні, світом визнаній найбільш корумпованою, – президент святий? Хто він насправді – пишуть зарубіжні і вітчизняні ЗМІ, розповідають його колишні друзі й соратники, в яких безбожно «віджав» бізнес. Стосовно ж сотень малих і середніх приватних підприємств – і мови не веду, як їх знищує «євровлада».

А що витворяють підприємства «рошенівського» бізнесу? Доходить до того, що військову техніку продають Українській армії за завищеними цінами. Таке ж спостерігається, коли закуповують озброєння за кордоном. Про це журналістські розслідування трублять, але без толку. Думаю, це теж одна з причин, чому Порошенко так міцно тримається за владу. Бо як тільки виїде з Банкової, на поверхню може таке виплисти, що, справді, не встигне пройти митницю і прикордонний контроль.

Накрався, напризначався, а що для України залишить?

Про окуповані території і продовження війни читали вище. Генералів добавив, із старих – багато обжилося мільйонними статками. Лідери Майдану і їхня прислуга у маєтки й елітні квартири перебралися, на «круті» автівки пересіли. Українські офшори б’ють рекорди. Зарплати «доярів» державних підприємств і «відкати» з тіньових грошових потоків давно побили світові рекорди.

За п’ять років добили дороги, а на будівництві й ремонті доріг «відбили» нечувані раніше мільярди. Самі ж дороги продовжують перебувати в десятці найгірших у світі.

За 2018 рік внутрішній валовий продукт на душу населення склав 2,82 тисячі доларів. У країнах, що розвиваються, – 5,49 тисячі доларів. В середньому по світу – 11,73 тисячі. У розвинених країнах – 48,9 тисячі.

Згідно з прогнозами МВФ, до 2023 року ВВП на душу населення в Україні може зрости до 4,22 тисячі, але це буде менше в 2-10 разів, ніж зросте у названих категоріях країн. Таке ж відставання і за паритетом купівельної спроможності.

Можна почути з телеекранів, як порошенкова команда гордиться темпами росту ВВП за 2018 рік, але ті темпи не перекривають падіння в 2014-15 роках.

Основним сектором, який забезпечує підйом економіки, залишається торгівля, здебільшого імпортним товаром. Головний сектор (промисловість) демонструє понижуючу динаміку – вклад у ВВП зменшився наполовину.

Прямі іноземні інвестиції в 2014—2016 роках становили більше 4 мільярдів, у 2017 – 2,5 мільярда доларів.

Україна припинила випуск власних автомашин, тракторів, зернових комбайнів, цілої низки ґрунтообробних агрегатів. Для порівняння – сусідня Білорусь має власний комбайн, що конкурує з комбайном класу Джон Дір. Наше господарство купує в сусідів легкі трактори «Білорусь», автомашини-тягачі «МАЗ», тракторні причепи, розкидачі сипучих добрив та іншу техніку. Все те – модернізовано за останні роки. Чому «європизована» влада не здатна цього організувати? Що взагалі вона вміє робити, крім красти і голосно лементувати про європейський напрямок розвитку?

Ледь не забув про ще одне досягнення порошенкової команди: безбожно брехати. Навіть про святе – хліб. Радянська статистика не займалася такою великою припискою стосовно валового збору зерна, як робить це «справедлива» статистика Незалежної.

Звітує, що вийшли на 66 мільйонів тонн зерна, з яких 14 мільйонів тонн намолотили на … присадибних ділянках. Відразу зазначу, що сюди не входить зерно, зібране на фермерських угіддях. Для порівняння – за радянської влади на ділянках біля хат обліковували трохи більше одного мільйона тонн. Хоч і тоді статистичні приписки процвітали для звеличування комуністичної влади. А тепер? Декомунізували назви й пам’ятники, але і євровлада користується ленінськими методами самославлення. Хоч така приписана статистика – злочин проти суспільства.

Скажімо, ніхто достеменно не знає, який запас хліба лежить у державних резервах. А його треба 4-5 мільйонів тонн, щоб почуватися надійно на випадок великої засухи. Щоб не догосподарюватися до чергового голодомору. Втім, у держави немає навіть елеваторів для зберігання необхідного запасу хліба.

Цинізм у такій статистиці проглядається і в тому, що її творці не бувають у селах, де дуже мало залишилося тих, хто за віком і станом здоров’я спроможні сіяти й збирати зернові. Села незворотно вимирають. В останні роки цей процес прискорює й реформована медицина з європейськими цінами на лікування.

Як бачите, ні перемогами над агресором, ні розвитком вітчизняної економіки, ні добробутом та соціальним захистом пересічних людей не може похвалитися Петро Порошенко. Через це й такий ганебний результат одержав на виборах. Але залишати президентський кабінет не поспішає. Гордовито заявляє, що буде й далі воювати за Україну, проти російського агресора, проти внутрішнього беззаконня. Про таких влучно сказав відомий український публіцист Олександр Прелюк: «Вони так служать Вітчизні, що народу вже нічого не залишилося».

Про те, як Порошенко продовжує руками й зубами триматися за владу, дотепні українці придумали й таке порівняння, прочитане мною у соцмережі: «Від Порошенка, як від хвороби, – нелегко позбавитися». Але однозначно – треба!

І я буваю оптимістом. Тож з надією спостерігаю за першими заявами Володимира Зеленського стосовно «деолігархизації» економіки й політики, боротьби з корупцією і закостенілою бюрократією, викорінення ідіотії з усіх владних і самоврядних структур, за прагненням якнайшвидше одержати повноваження президента для цієї нелегкої, може, й небезпечної роботи, але так потрібної для суспільства і держави.

Щоб це вдалося новообраному президенту, думаю, треба якнайшвидше прибрати із свого державницького шляху передусім Петра Порошенка з його неадекватною челяддю. Щоб нарешті покласти край небаченому раніше мародерству, яке цинічно культивувалося під патріотичними гаслами впродовж п’яти останніх років.

Стосовно ж інших політичних недругів і навіть ворогів, може, варто згадати й мудрість 16-го президента США Аврама Лінкольна: «Я перемагаю своїх ворогів тим, що перетворюю їх на друзів».

Леонід Яковишин,

Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист

На фото: Леонід Яковишин


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/