Четверг, 24 сентября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Італійці вірять, що все буде добре! Чернігівка про Італію

Італійці вірять, що все буде добре! Чернігівка про Італію


Іo resto a casa! — «Я лишаюся вдома». На цьому наголошує уродженка міста Чернігів Наталія Ігнатенко, яка вже 18 років мешкає в Італії у невеличкому містечку Фонді, яке розташоване між Римом та Латиною.

Населений пункт, у якому жінка проживає з чоловіком і двома дітьми, днями вийшов із «червоної зони» – найсуворіші обмеження через спалах коронавірусу. Та люди, розуміючи всю складність проблеми, не побігли на вулицю і не почали танцювати, а й надалі, по можливості, лишаються вдома.

Італія, на жаль, стала епіцентром коронавірусу в Європі. Спостерігаючи за новинами з цієї мальовничої країни, щодня здавалося, що споглядаєш якийсь жахливий фільм про апокаліпсис. Особливо, коли показували зовсім порожній Рим, Мілан, Венецію… Зізнаюся, разом з італійцями неодноразово плакала і я. Неможливо було стримувати емоції, коли кількість загиблих від «невидимого ворога» у країні щодня встановлювала нові сумні максимуми, а система охорони здоров’я просто не справлялася із потоком важкохворих. 

«Здавалося, життя вмить зупинилося… Все закрили, транспорт став, на вулицю – зась. Трохи відчувалася внутрішня паніка, але намагалися себе стримувати, переключитися на щось… Ми дотримуємося всіх заходів безпеки. До магазину їздимо раз на два тижні. При собі треба мати автосертифікат, який пояснює твій вихід із дому. Дані перевіряють. Якщо написав, що їдеш на роботу – дзвонять в офіс. Збрехав – заплати штраф у розмірі 206 євро. З магазину – показуй чек. Все дуже строго. Але ми розуміємо серйозність проблеми, тому виконуємо всі вказівки. Ми з чоловіком під час карантину не працюємо взагалі. Тому зайнялися будинком, садом. Добре, що у нас є свій двір, тут робота завжди знайдеться. А ще ми упорядкували нарешті сад – двісті оливкових дерев! Я багато випікаю – хліб, пиріжки, рулети, пончики, роблю навіть макарони сама. Купуємо лише інгредієнти, з яких я потім готую. До речі, мої дівчата залюбки допомагають. Саме під час карантину вони навчилися місити тісто. А ще цей період змусив переоцінити деякі цінності. Я зрозуміла, що мої донечки вже зовсім дорослі, почала більше прислуховуватися до їхньої думки».

У розмови про те, що карантин став причиною багатьох розлучень, як начебто свідчить статистика, Наталія не вірить. Каже, скоріш за все, у таких сімей проблеми були задовго до того. Жінка на власному прикладі переконалася, що нічого робити тільки тим, хто лінується. А коли і чоловікові, і дружині є чим зайнятися, окрім основної роботи, часу на з’ясування стосунків нема.

Наталія Ігнатенко

«Під час карантину треба навпаки розуміти один одного і підтримувати. Це не час для сварок. Мій чоловік нове барбекю побудував, у гаражі порається, а я на кухні, по дому, – посміхається Наталія. – А ще хотілося б відзначити наскільки італійці добродушні й милосердні. Наші сусіди, наприклад, часто просто лишають ящик із овочами і фруктами, які вони вирощують, у нас під двором, хоча ми ніколи не просили. Але люди хочуть підтримати, допомогти, порадувати. Коли розпочався суворий карантин, у багатьох людей була паніка. Італійці телефонували у поліцію і просили привезти їм хліб, воду… І поліція не відмовляла, возили і надзвичайники. А скільки всього для наших жителів зробив «Червоний Хрест»! Це щоденна допомога нужденним. Вони розвозили і розвозять харчі, медикаменти, речі першої необхідності…».

Донечки нашої героїні, яка мешкає в Італії, вірять: все буде добре!

Щодо засобів індивідуального захисту, за словами моєї співбесідниці, кожен має маску і гумові рукавички. Дефіцит із аптечними засобами захисту, тому люди шиють самі і роздають. Карантин багато в чому об’єднав італійців, переконана Наталія. Взаємодопомогу і підтримку ніхто не відміняв, які б не були суворі обмеження.

«Добровольці розвозять все необхідне пенсіонерам, інвалідам, нужденним. Тим, хто у групі ризику. Люди докладають максимум зусиль для того, щоб увесь цей жах скоріше закінчився. Зараз як ніколи ми повинні зрозуміти, що своїми діями ми впливаємо на життя і смерть десятків людей. На сьогоднішній день найдієвіша зброя від вірусу для більшості людей – просто лишатися вдома!».

Наталія радіє з того, що за останні дні статистика у її містечку свідчить – жодного нового хворого. Здається, це саме ті слова, які мріє почути кожен італієць, іспанець, американець, українець… у цей надскладний для людства час.

«Приблизно 40 тисяч мешканців нараховує наше містечко. З початку березня – семеро померли. Зазвичай це люди з патологіями або хронічними захворюваннями. 101 людина захворіла за цей період. 20 – вже вилікувалися. Наразі приблизно півсотні перебувають на самолікуванні. Моя гарна знайома – одна з них. Її лікування контролює лікар за додатком у смартфоні. Спочатку вона отримала всі необхідні процедури у медичній установі: їй підвищили кисень у крові, прокапали. Лікування вже змінювали тричі, бо часто вірус не піддається призначеним медикаментам. Все індивідуально. Та й симптоми у багатьох пацієнтів різні. У моєї знайомої, наприклад, зовсім не було кашлю, але проблеми з диханням і невеличка температура дали зрозуміти, що треба звертатися до лікарні. Ще у неї був головний біль і біль у суглобах. Вдома вона, до речі, має кисневий балон і у разі потреби – дихає. Люди серйозно ставляться до свого лікування і до того, аби лишатися на самоізоляції».

За словами нашої героїні, наразі вся Італія об’єдналася в єдиному пориві – здолати цю страшну напасть. Наталія і вся її родина вірять: Andra tutto bene! (Все буде добре, – Авт.). Того ж самого бажають і українцям.

«Мої батьки живуть у Чернігові. Вони пенсіонери. Я щодня їм розповідаю про те, що треба перетерпіти цей період. Буде ще час, щоб ходити в гості, відвідувати крамниці, гуляти у парку… А зараз наше головне завдання лишатися вдома і бути обачними. Я бажаю моїм землякам доброти у душі. Не варто злитися на хворих, вони не винні, що хвороба обрала їх. Треба підтримувати морально і вірити в краще, а при цьому, по можливості, ще деякий час лишатися вдома!», – наголосила насамкінець пані Наталія.

Nie panikuj, wkrótce wszystko się skończy! (Не панікуй, скоро все закінчиться).

Більш оптимістичний заклик у Світлани Сокол. Жінка родом із Новгород-Сіверщини, відомого села Чайкине. Нині разом з чоловіком Сергієм живе і працює на меблевій фабриці у місті Ґубін, що розташоване у Західній Польщі. Умовами праці подружжя задоволене. Більше того, підприємство забезпечило українську родину комфортним службовим житлом. Фабрика під час карантину свою роботу не припиняла, працюють у звичному режимі. Та й загалом, з 19 квітня Польща поступово виходить з карантинних обмежень, щоб дати старт запуску економіки. 

«Розповсюдження коронавірусу в Польщі почалося із Зеленогурського воєводства, яке межує з Німеччиною, – розповідає пані Світлана. – Натомість зараз тут зафіксована найнижча кількість захворювань на COVID-19. Дякувати Богу, в містечку, де ми з чоловіком живемо і працюємо, не зафіксовано жодного випадку. Ще тиждень тому ми відчували ознаки епідемії тільки, коли відвідували супермаркети, адже там одразу, з середини березня, почали діяти обмеження – одночасне перебування всередині до 15 осіб, плюс дезінфекція рук. До того ж, з 10-ї години до опівдня в маркети впускають тільки літніх людей, старше 65 років. Індивідуальні засоби захисту ввели лише з 16 квітня. Тепер потрібно одягати маску, коли ти перебуваєш на вулиці, в адміністративних будівлях, на роботі (залежить від працедавця), або в крамницях. Заборонено відвідувати парки, сквери, ліс. Освітні заклади на карантині до 26 квітня, костьоли також порожні, там дозволено перебувати тільки п’ятьом особам одночасно. Пасажирський рух заборонено до 26 квітня. Адміністрація міста працює, розглядає звернення громадян в установленому порядку. Виникло якесь питання – пишеш заяву, опускаєш її у спеціальну скриньку, яка стоїть у фойє управи, і чекаєш розгляду відповідно до установлених законодавством термінів. З 19 квітня Польща поступово виходить з карантинних обмежень».

Зі слів моєї співбесідниці, вулицями населеного пункту все частіше можна побачити переміщення автівок поліції та охорони міста. Дітей на вулицях взагалі нема, адже з 1 квітня вони можуть перебувати на вулиці тільки в супроводі дорослого. Штрафи за порушення норм карантину від 5000 до 30 000 злотих (від 32 тисяч до 195 тисяч гривень!). 

«Наше підприємство працює у звичному режимі, хоча наприкінці березня керівництво припускало введення карантину, та людей одразу заспокоїли: ніхто нікого звільняти не буде. Єдине, в кого були тимчасові умови (з випробувальним терміном 3 місяці), поки не подовжують. Але таких – кілька осіб. Ми з чоловіком маємо трудову угоду дійсну до жовтня. У разі зачинення фабрики на карантин, маємо право на оплачувану відпустку. Тому тему повернення в Україну ми не розглядали в цьому контексті. Звичайно, переживаємо за рідних, за матусь, яким за 60 років. За доньку, котра живе і працює наразі у Львові. Але головне — зберігати спокій і мати здоровий глузд!».

Світлана, як оптиміст по життю в карантині вбачає навіть свої плюси.

«У нас подешевшало пальне, в крамницях всього вдосталь і на продукти постійні знижки від 25% до 60%. До закриття кордонів дуже важко було купити в нашому місті м'ясо, наприклад, за акційною ціною, адже його все розкуповували сусіди – німці. Вони тут робили головну «виручку» у всіх торговельних закладах, як у Чернігові свого часу білоруси. Але головний плюс – природа трохи перепочине. На мою думку, це все відбувається не просто так. Земля втомилася від людини. Знаєте, ми молимося якимсь невідомим богам, а головного Бога – Природу – знищуємо безжально, нагло, підло!», – обурюється наша героїня.

Жінка розповідає, що наразі поляки намагаються дотримуватись соціальної дистанції скрізь: і на роботі, і поза нею. Постійно миють і дезінфікують руки.

«Наша родина навіть змінила дещо в своєму щоденному раціоні. Ми його збагатили здоровою їжею. Я заклала собі город на терасі. Посіяла різноманітну зелень. Пирогів не печу. Я на дієті, – посміхається наша землячка. – Але зайнятися завжди є чим. Особливих навичок під час карантину не опанувала, окрім того, що із нетерпінням чекаю його завершення, відкриття кордонів, щоби мати змогу спокійно подорожувати у вільний час. Одразу після скасування заборон плануємо відвідати Парк Мужаковський, який розкинувся на понад 700 га Польщі та Німеччини. Всім бажаю терпіння, а головне міцного здоров’я!».

Сніжана Божок

На першому фото: Світлана з чоловіком Сергієм


Комментирование закрыто

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/