неділя, 22 Жовтень 2017   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Фотовиставка «Об’єктивна історія» поєднала два покоління захисників України

Фотовиставка «Об’єктивна історія» поєднала два покоління захисників України


14 жовтня Україна відзначатиме 75-річчя створення УПА

До 75-річчя створення УПА заплановано чимало заходів державного та місцевого значення. Особливо цікавою й актуальною є фотовиставка «Об’єктивна історія», що віднедавна з’явилася в головній експозиції Національного музею історії України в Другій світовій війні. Вона діятиме два місяці в межах виставкового проекту «Український Схід».

У невеличкій залі зібрано світлини і деякі артефакти. На стінах експозиції — 14 стендів, у яких тематично скомпоновано разом фотографії доби визвольних змагань українців 1940–1950 років і нинішньої збройної борні за волю й самостійну державність. Це неймовірне поєднання, адже інколи видається, що бачимо одних і тих самих персонажів — настільки схожі хлопці з криївок Волині та бійці з окопів на Донбасі. Сутність обох явищ полягає в тім, що Росія однаково істерично і нещадно викривляє та демонізує УПА й АТО. Тому навіть зараз серед деяких наших співгромадян існують неоднозначні оцінки, особливо щодо українського повстанського руху впродовж Другої світової війни й після неї. Будь-яка мистецька, просвітницька, медійна ініціативи надзвичайно важливі, тому що доносять українцям правду про героїв та звитяжців минулого. Основна сюжетна лінія світлин нового проекту — часовий зв’язок між захисниками рідної землі на відстані в понад 70 років.

Знімки воїнів УПА з Яворівського архіву вдалося зберегти завдяки старанням історика, невтомного дослідника Василя Гуменюка. Ці світлини доповнюють фото, зроблені танкістом 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна» ЗСУ Юрієм Величком та прес-офіцером 14-ї бригади Владом Якушевим. Тут є й документи з діловодного архіву повстанців, і поржавілі бідони, в яких ховали від ворогів цінні папери. Герої воєнних фотографів — красиві люди в житті на потворній війні.

Міністерство інформаційної політики України — головний організатор проекту. Радник очільника згаданого відомства Дмитро Ткаченко зауважує, що ця експозиція — ще один привід переосмислити минувшину, провести паралелі між визвольними змаганнями 100, 70 років тому і нинішньою боротьбою з окупантами.

— Цеглина за цеглиною вибудовуємо цей смисловий мур від ворога й водночас міст, із якого ми вестимемо боротьбу за український інтерес у світі, — сказав пан Ткаченко.

Ідейним натхненником виставки стала Інна Єрмакова — керівник мистецького проекту «Життя на «нулі»», старший викладач кафедри журналістики Донецького національного університету ім. Василя Стуса.

— Ми знову, як і упівці, змушені вести військову боротьбу з агресією й практично з тим же ворогом. Треба показувати архівні матеріали, якнайширше доносити колись приховану, викривлену інформацію, — говорить пані Інна. — Приміром, про те, як багато східняків перебувало в лавах українських повстанців. Доказів того знаходять усе більше, бо «земля не мовчить».

Серед світлин є й фото з повстанського архіву одного з діячів національно-визвольного руху на Волині Андрія Михалевича («Коси»). Своє зібрання він склав у бідон та сховав, доки його не знайшли. Науковців вразив плачевний стан документів, пошкоджених вологою, що, здебільшого позлипавшись, перетворилися на суцільну масу. Завдяки кількарічній реставраційній роботі вдалося відновити понад 200 документів. У експозиції найбільше вражає те, що зафіксовані на плівку бійці різних епох воювали під жовто-синім стягом, мали на емблемах і гербах тризуби, віталися «Слава Україні! Героям слава!» і зверталися до офіцерів неймовірно по-товариськи: «друже командире».

На думку завідувача науково-експозиційного відділу історії рухів Опору Національного музею історії України у Другій світовій війні Олександра Білоуса, виставка розвіює міф про те, що УПА — суто західноукраїнський феномен, який не ширився далі так званої підпольської України. Віднайдені ж документи оповідають також про повстанців киян і луганців, котрі пліч-о-пліч билися за вільну Україну.

— Ці фото, зроблені як у 1940-х, так і в наш час, показують, що і тоді, й зараз люди відчували й відчувають схожі емоції, однаково проживають труднощі буття, — ділиться враженнями пан Білоус. — Тому до висновку, що для українців змінюється час, але не змінюється боротьба, думаючій людині, яка відвідала експозицію «Об’єктивної історії», дійти доволі легко.

— Вдячний долі за те, що звела мене з Василем Гуменюком. Коли якось розглядав світлини, на яких були зображені бійці УПА, одразу зрозумів: майже всі ці обличчя вже бачив десь на передовій АТО, — зізнається Юрій Величко. — Саме тому кольорові пари до пожовклих чорно-білих фото знайшлися дуже швидко.

Про повстанців зазвичай говорять крізь призму спогадів, документів, але кожну оповідку можна трактувати як завгодно. А от світлині часів, коли фотошопу ще й близько не було, в чомусь дорікнути важко.

— Фотографування в УПА суворо заборонялося, і той, хто займався цією справою, перебував між двома вогнями. З одного боку, була загроза потрапляння світлин до ворога, з іншого — своя ж служба безпеки могла запідозрити в шпигунстві, — каже Василь Гуменюк. — Схиляю голову перед фотографами УПА, які робили це попри внутрішні закони і приписи.

На Косівщині 1999-го гуцульська родина знайшла на обійсті збірку з 216 фотонегативів. Василь Гуменюк якраз був учасником події. Негативи потрапили до його рук, і він, фотограф-любитель, їх оживив. Дослідник провів надзвичайно складну роботу з ідентифікації зображених на знімках людей і 2005-го видав книгу зі світлинами й спогадами. Найбільшою несподіванкою для історика стало те, що цей архів зафіксував практично всю Україну. І це не дивно. Приміром, останнім провідником ОУН на Гуцульщині був донеччанин Іван Кулик («Сірий»). Так склалося, що він народився в с. Грабове Шахтарського району Донеччини. Саме неподалік цього села впав збитий терористами 2014-го малайзійський «Боїнг». Колишній офіцер Червоної Армії Кулик викладав військові дисципліни у старшинській школі в Космачі, командував сотнею, планував операції і був нагороджений найвищою відзнакою УПА — Золотим Хрестом Бойової Заслуги I класу.

— Німці вели червоноармійців на розстріл, а упівці їх відбили. І коли вишикували радянських солдатів у Чорному лісі, спитали, чи є серед них українці. Вийшло кілька. Решті сказали йти світ за очі, а з українцями поспілкувалися щодо подальшої участі в лавах УПА, — розказує Василь Гуменюк. — Кулику, який був серед них, присвоїли звання сотника і довірили вишкіл молоді. Маючи потужний інтелект, він у 1950–1951 роках писав програми підготовки вояків, більше схожі на курс політології в університеті, бо там розглядалися питання політики, вивчення іноземних мов, культури, проводилися екскурси з розвінчання більшовизації тощо. Інший діяч УПА, Дмитро Карпенко («Яструб»), командир сотні «Сіроманці», — з Полтавщини. Його першим серед старшин було посмертно нагороджено Золотим Хрестом Бойової Заслуги I класу. Це приклади фактичності повсюдності українського патріотизму.

Дослідника вразила історія чернігівки Галини Кузьменко. Її однокласник, який проживав на Київщині, відреагував на фото, розміщене в газеті, й написав Гуменюку листа, в якому є такі слова: «Я впізнав Галину Кузьменко!».

До того часу пошуковець мав чотири варіанти того, хто вона насправді. Він з’ясував, що пані мешкала в Києві, але на той час уже померла... Майже вся родина жінки згинула в добу Голодомору, а Галя вижила тільки завдяки тому, що її забрав дядько з Донбасу. Вчорашня студентка вступила в загін «Чернігівська січ» і стала кулеметницею. На фото вона в колі побратимів. 1943-го загін пішов рейдом на захід, де влився в УПА. Там дівчина взялася за справу ідеології — працювала в крайовому відділі пропаганди. Проти них НКВС боровся всякими способами. Якось Галя захворіла, і її перевели до шпиталю, де й заарештували. Патріотка відбула в таборах 10 років.

— Нам вдалося ідентифікувати шість фотографів УПА — гуцула, бойка, подолянина, двох киян і донеччанина, з яких четверо загинули в боях, а двох упіймали й розстріляли. Зокрема Дмитро Гринчук-Хмара перебував у Лук’янівському СІЗО в Києві. Майже одразу по смерті Сталіна йому присудили «найвищу міру соціального захисту», як трагі-іронічно українські патріоти називали розстріл, приведений до виконання у квітні 1953-го, — говорить дослідник історії українського повстанського руху.

Геннадій КАРПЮК

«Народна армія»

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2017 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/