23 квітня в Чернігові відбувся патріотично-культурний захід з нагоди 2-ї річниці створення 13 батальйону територіальної оборони.
На початку заходів до меморіальних стендів військовослужбовцям Чернігівщини, які загинули від смертельних куль та снарядів російсько-терористичних бандформувань на Сході нашої країни, були покладені квіти.
Після цього в обласному філармонійному центрі фестивалів та концертних програм організовані урочистості з врученням державних нагород учасникам АТО та патріотичне музично-літературне дійство за участю артистів філармонійного центру, військовослужбовців 13 батальйону територіальної оборони та членів їх родин.
Указом Президента України Петра Порошенка було нагороджено 14 сімей загиблих і 5 розвідників, які в липні місяці виконали завдання і були в безпосередньому зіткненні з противником, з чеченською групою розвідників. «Всі вони вижили і слава богу поруч були з нами», − зазначив заступник командира 13-го батальйону з озброєння підполковник Ігор Бизган.
На заходи приїхали родини й з інших регіонів України, чиї сини у складі 13-го батальйону воювали проти російського агресора та загинули захищаючи рубежі своєї Вітчизни.
До військовослужбовців 13 батальйону та членів їх родин звернулася народна артистка України, Герой України Ада Роговцева.
Від імені органів влади до присутніх також звернулися голова Чернігівської обласної ради Ігор Вдовенко і Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко.
По завершенні урочистостей на бійців та їх родини чекав святковий концерт, змагання, ігри та розваги. А для дітей волонтери 13 батальйону організували катання на квадроциклах.
За весь час війна на Сході країни забрала життя більше 140 наших земляків. Серед них 33 військовослужбовці 13-го мотопіхотного батальйону. Багато з них загинули саме в боях за Вуглегірськ і Дебальцеве.
Указом Президента України за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі орденом «За мужність» III ступеня нагороджений капітан третього рангу Літковець Юрій Сергійович.
Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі медаллю «Захиснику Вітчизни» нагороджені учасники АТО-військовослужбовці 13-го окремого мотопіхотного батальйону:
солдат Бєлкін Валерій Миколайович;
солдат Гавриш Дмитро Сергійович;
старший солдат Давиденко Андрій Володимирович;
солдат Завадко Дмитро Володимирович;
молодший лейтенант Іваненко Олег Олександрович;
сержант Ігнатенко Сергій Васильович;
старший солдат Кіриєнко Олександр Олександрович.
Згадаємо Героїв поіменно:
капітан Олексій Коновалов
молодший сержант Євгеній Кравченко
сержант Олег Куслій
сержант Віталій Колесник
сержант Сергій Баран
солдат Володимир Бахмач
солдат Олександр Бригинець
солдат Володимир Брешинський
солдат Володимир Близнюк
молодший сержант Іван Томилко
старший солдат Павло Старченко
старший солдат Олег Соломаха
солдат Анатолій Синчак
молодший сержант Максим Головатий
солдат Віталій Гирич
солдат Олександр Онопрієнко
солдат Василь Остапчук
солдат Віктор Попик
солдат Дмитро Полигенько
сержант Руслан Джужа
старший лейтенант Ігор Марквас
старший сержант Андрій Мельник
сержант Сергій Харитонов
солдат Вадим Лобода
Слава Героям!
Історія створення 13-го батальйону
Про історію 13-го батальйону розповів Голова Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України, член правління громадської організації «Спілка воїнів АТО Чернігівщини» Ігор Бизган.
23 квітня 2014 року перша група мобілізованих військовослужбовців прибула в селище ДЕСНА Чернігівської області. З цього дня почалося створення 13 батальйону територіальної оборони.
Першим командиром БТрО став майор Олександр Середа. Планувалося, що територіальна оборона буде забезпечувати охорону прикордонних районів Чернігівщини.
За два тижні перебування в «Десні» в батальйон прийшло 425 солдатів і офіцерів. Прийнято 65 одиниць автомобільної техніки, з них 52 з національної економіки України. В укомплектуванні батальйону, крім Чернігівського обласного і міського, брали участь Київський міський та Черкаський обласний військкомати.
З 23 квітня по 8 травня батальйон комплектувався людьми, технікою, зброєю, боєприпасами. Проводилися заняття з бойової підготовки під керівництвом командирів рот, заступників комбата, командира батальйону, приймалася і обслуговувалася техніка.
8 травня 2014 року надійшов наказ про зміну до штату. У зв'язку зі змінами завдань батальйону був призначений новий комбат, начальник штабу, командири рот і деяких взводів — всі кадрові офіцери з діючої армії.
Увечері того ж дня прийшов наказ про переміщення маршем в місто Сватове Луганської області.
Вранці 9 травня, коли в «Десні» готувалися святкувати День Перемоги, 13-ий БТрО трьома колонами висунувся на Луганщину.
З 12 травня 2014 року 400 військовослужбовців і 60 одиниць техніки приступили до несення служби в зоні конфлікту, який пізніше став відомий як АТО.
Основне призначення батальйону територіальної оборони — охорона важливих об'єктів, служба на блок-постах та виконання завдань у другому ешелоні оборони. Через день після прибуття почалося висунення на посади та опорні пункти Мілове, Біловодськ, Старобільськ.
20 травня особовий склад, що знаходився при управлінні батальйону, перемістився на 100 км на схід від населеного пункту Новоолександрівка Біловодського району Луганської області, де був створений базовий табір.
Несення служби на опорних пунктах і охорона базового табору в цей час проходили відносно спокійно. На початку червня загибель капітана Олексія Коновалова, на жаль, відкрила рахунок 200-х 13-го БТРО.
З розширенням АТО значна частина Донбасу була звільнена від московських окупантів. Лінія фронту перемістилася на південь, ближче до Луганська. У зв'язку з цим базовий табір батальйону був переміщений в село Нижній Мінченок (близько населеного пункту Тепле).
Звідти висувалися блок-пости і опорні пункти батальйону, які з середини липня періодично обстрілювали як з території Російської Федерації, так і з окупованої частини Луганської області. Першим активно був обстріляний один із прикордонних опорних пунктів. Постійно перебував під обстрілом блок-пост перед селищем Макарове Станично-Луганського району.
Найактивніша фаза за перші півроку служби батальйону в АТО — звільнення від окупантів районного центру Станиці-Луганській і вихід до річки Сіверський Донець, уздовж якої до сих пір лежить лінія фронту.
18 серпня 2014 року в Станицю висунулися три блок-пости.
Невдовзі вони були обстріляні противником, який все ж таки відступив на правий берег Сіверського Донця. Найважчі втрат зазнав пост, розташований на виїзді зі Станиці в сторону окупованого Луганська. В результаті масованих артилерійських ударів і обстрілу з усіх видів стрілецької зброї гарнізон втратив двох бійців (вони загинули), 17 військовослужбовців отримали поранення.
З того серпневого дня батальйон перебував на «нульовій позначці» фронту і ніс службу на передньому краї до кінця вересня, коли їх поміняли підрозділи 128 гірсько-піхотної бригади.
У період цих бойових дій позаштатна спецгрупа військовослужбовців 13-го БТРо під керівництвом капітана з позивним «Барс» ліквідувала дві ворожі ДРГ, при цьому знищили 11 диверсантів, шість з яких виявилися громадянами Російської Федерації.
З середини серпня базовий табір кілька разів піддавався артилерійським і мінометним ударам противника. В кінці вересня був передислокований в с. Оріхове Старобільського району.
З 1 жовтня батальйон отримав першу бронетехніку — 10 бронемашин БРДМ-2, був переведений на новий штат і отримав назву 13-й окремий мотопіхотний батальйон.
За півроку перебування в зоні АТО втрати батальйону склали 9 загиблих і 37 поранених військовослужбовців. Втрати техніки в результаті мінометного і артилерійського обстрілу − 12 одиниць.
2 листопада 2014-го бійці вирушили додому на ротацію.
Відпочинок, поповнення людьми, технікою і важким озброєнням здійснювалося на території 1-ї окремої танкової бригади селища Гончарівське на Чернігівщині аж до 12 січня 2015 року.
Під час третьої хвилі мобілізації в батальйон прийшло багато військовослужбовців з Черкаської області, які стали гідними соратниками чернігівців. Взагалі ж в рядах 13 ОМПБ вже тоді була представлена практично вся Україна — від Донбасу до Прикарпаття.
З переходом на новий штат і поповненням, кількість особового складу зросла з 425 до майже 700 військовослужбовців.
12 і 13 січня двома ешелонами батальйон вирушив з Чернігівського залізничного вокзалу до станції Ізюм Харківської області. А звідти він рушив маршем до Артемівського району Донеччини — в селище Луганське, міста Дебальцеве і Вуглегірськ.
19 січня 2015 року підрозділи 13-го ОМПБ зайняли визначені позиції на блок-постах і опорних пунктах. Вже на наступний день противник почав регулярні обстріли, з кожним днем інтенсивність ворожого вогню наростала.
У період з 29 по 31 січня у Вуглегірську і на прилеглих блокпостах розгорнулися запеклі бої з великим атакуючим угрупованням противника.
Ця битва стала самою кровопролитною за всю історію військової частини — на полі бою смертю хоробрих полягли 11 військовослужбовців 13-го мотопіхотного. Тобто кожен десятий з вуглегірського гарнізону, основу якого становила перша мотопіхотна рота.
За три дні зіткнень з 13 батальйоном окупанти втратили мінімум вісім одиниць бронетехніки (підтверджено 5 танків і три бронемашини), втрати ворожої живої сили обчислюються десятками.
На своїй сторінці соцмережі «Вконтакті» один із командирів найманців 31 січня зробив такий напис: «Запеклі бої, аеропорт відпочиває».
На двох блокпостах в Вуглегірську стояло менше ста бійців. Прості українські чоловіки − «партизани», як називали 13-й батальйон: трактористи, таксисти, охоронці, далекобійники, вчителі, кранівники... показали ненависному російському агресору, що Чернігівщина справедливо називається «краєм партизанської слави».
Під час битви за Вуглегірськ два найманих батальйонів путінської гібридної армії були настільки знекровлені, що противнику довелося вводити в бій регулярні війська Збройних сил Російської Федерації − горезвісних «бурятських танкістів» і спецназ, який дещо пізніше вони назвали спецназ ДНР, частина з яких теж назавжди залишилася на Донбасі.
З 11 лютого забезпечення постів неподалік Дебальцевого не провадилося у зв'язку з заняттям противником населеного пункту Логвинове, які перекрили основну трасу.
Базовий табір в населеному пункті Луганське піддався особливо активному обстрілу артилерії 12, 14 і 15 лютого (це перші дні перемир'я!).
17 лютого після отримання наказу почалося виведення особового складу 13 омпб з опорних пунктів в околицях Дебальцеве. Перед проривом з оперативного оточення ці військовослужбовці витримали бій з кадровими російськими спецпідрозділами, які атакували штаб сектора в Дебальцеве. Ворог був відкинутий, що забезпечило додатковий час для евакуації підрозділів ЗСУ з оточеного міста.
18 лютого 13-ий омпб завершив вихід з Дебальцевського виступу та отримав розпорядження розміститися в одній з військових частин на території Артемівська.
Туди ж вийшли підрозділи батальйону з базового табору в селищі Луганське і опорного пункту з умовною назвою «Павло-13», розташованого між Світлодарськом та Вуглегірськом.
Завдяки мужності і військовій майстерності бійців 13-го батальйону і доданих підрозділів усі атаки окупантів на «Павло-13» були відбиті з втратами для противника − цей опорний пункт і зараз контролюється Збройними силами України.
За два дні боїв в Дебальцеве і наступного прориву загинуло 5 військовослужбовців 13 омпб.
В цілому за місяць виконання бойових завдань в районі Дебальцевського виступу, з 18 січня по 19 лютого 2015 року, 13 батальйон втратив 19 людей загиблими.
З цих 19 «двохсотих» − 11 полягли в Вуглегірську, шість − в околицях Дебальцеве. Один військовослужбовець загинув в базовому таборі, ще один − на опорному пункті «Павло-13». 30 січня став чорною датою, адже цієї доби війна забрала життя п'ятьох бійців 13-го батальйону.
За згаданий період отримали поранення 116 осіб. Один боєць досі вважається зниклим безвісти. Втрати техніки в ході Дебальцевських боїв — 35 одиниць.
Після виходу в район нового місця дислокації − села Зайцеве Артемівського району, особовий склад займався відновленням техніки і облаштуванням нових позицій, все ближче до лінії фронту.
У квітні 2015 року військовослужбовці, призвані під час першої хвилі мобілізації, після року служби звільнені в запас.
У вересні 2015-го батальйон був виведений з Донецької області на Харківщину. Загалом, друга місія 13-го батальйону в зоні бойових дій тривала вісім місяців.
Після звільнення в запас третьої хвилі і чергового поповнення, почалася ротація 13-го батальйону в Рівненську область з метою поповнення технікою і проведення польових навчань.
У грудні минулого року батальйон втретє відправився в зону проведення АТО. І знову 13-й виконує завдання на передньому краї…
