Середа, 20 Березень 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Боляче дивитися на спалені мертві сосни між нашими селами

Боляче дивитися на спалені мертві сосни між нашими селами


Укотре їду цієї знайомою до найменших дрібниць дорогою. Їду з Куликівки, що на Чернігівщині, у своє рідне село Авдіївку, до батьківської хати.

Теплої пори інколи їду й велосипедом, це всього 13 кілометрів, гарна годинна прогулянка. Тепер же — рейсовим автобусом Куликівка – Чернігів. Це не напряму, трасою Чернігів – Ніжин, якою через Куликівку їдуть десятки автобусів і маршруток.

Цей рейс відкрили свого часу через села. Маршрут такий: Куликівка – Ковчин – Авдіївка – Горбове – Виблі. Далі знову виїзд на згадану трасу, а там недалеко й Чернігів. Маршрут дуже зручний для людей, адже з’єднує ці придеснянські села і з районним, і з обласним центром. Тому автобус курсує аж 5 разів на день. Однак проїзд постійно дорожчає. За рік він подорожчав від Куликівки до Авдіївки (хоч їхати лише 15 хвилин) з 9-ти до 15 гривень, тобто більш як на 60%. Але що нині не дорожчає?

Особливо своя для мене дорога між Ковчином і Авдіївкою. Та й Ковчин майже рідний, адже звідси родом моя мама, яка вийшла заміж в Авдіївку, тут прожила більшу частину життя, тут і впокоїлася. Тож у Ковчині, де прожили все життя шість материних братів і сестер, у мене повно родичів. Урешті, я ж і випускник Ковчинської середньої школи, куди три роки ходив по закінченні в Авдіївці восьмирічки. І ходив, їздив на велосипеді саме по цій дорозі.

Між центрами двох сіл — 4 кілометри, між їхніми околицями — 2 кілометри, точно посеред яких — лісосмуга між землями обох сіл. Коли їхати в бік Авдіївки, то одразу за Ковчином зліва узбіччя дороги давно було засаджене деревами, скраю — тополями, ближче до лісосмуги, десь з півкілометра, — соснами, в кілька рядів. Тополі, яким було за 40 років, позаторік спиляли на лісоматеріал. Їх тепер випилюють по області вздовж доріг масово, де посилаючись на недовговічність цих дерев, де просто з жадібності, ще й безконтрольної. А от сосни ковчинські стоять красивою стіною. Я ж пам’таю їх понад 50 років тому, ще молоденькими, і ту стежку до Ковчина по цьому сосняку.

Але ось що я побачив днями. Нині, коли настали холоди, коли прив’яв, осів підлісок, коли на деревах почала лущитися кора, постала сумна картина: десятки сосен виявилися з оголеними стовбурами і сухою кроною. Це у вічнозелених сосен! Виявилося, що ці дерева таки загинули, всохли, хоч могли б жити ще десятки років. А загинули через те, що внизу обгоріли їхні стовбури. А обгоріли — через дикунське випалювання сухої трави весною і на початку літа.

Про цю екологічну біду не раз писали засоби інформації області. Про це останніми роками говорять усе більше, в тому числі відповідні державні служби, в яких, проте, все йде не далі звичайного лементу.

Понад півроку, з весни до осені, в області палають сотні й сотні пожеж на природі — на узбіччях доріг, луках, у лісах, лісосмугах, на торф’яниках. Інколи через дивовижну безпечність і безкарність людей. Але чи не ще частіше (хто тут порахує?) — через умисне підпалювання людьми. Інколи — з якоюсь «метою», часто просто здуру, тим паче від безкарності.

Безкарність — від нездатності відповідних державних служб виявити й покарати злочинців. А як ще назвати такі дії? Ось ці служби, які можуть, мають і повинні виявляти й карати губителів природи, можливо, ще й не повний їх перелік. Екологія. Санітарна служба. Поліція. Прокуратура, в тому числі спеціалізована — природоохоронна. Пожежна служба, тобто структура МНС. Охорона лісів. Може, ще хтось.

Структури Міністерства надзвичайних ситуацій, яким доводиться гасити такі пожежі, рятувати природу, добро, часто й життя людей, серед них і паліїв, регулярно й понуро оприлюднюють мало не щоденну статистику цих пожеж і так само правильні й наївні заклики — не підпалювати. Наївні, бо в декого зі співгромадян свідомість і совість дуже й дуже далеко. Таких треба карати.

Але от з цим проблеми. При тому, що карати не обов’язково тюремним ув’язненням, хоч є й такі статті закону. Сила покарання — не в його жорстокості, а в його невідворотності. Її ж нема й близько. Коли запитати у відповідних служб, скільки в розрахунку на 100 пожеж знайдено й покарано паліїв, відповідь може бути близькою до цифри 1. Тобто 1%. Хоч, напевно, кожен з відповідних службовців протестував би, коли б йому платили зарплату за таким «коефіцієнтом корисної дії» — 1% на руки, решту в бюджет.

…Це соснове узбіччі палало останніми роками не раз. Було, що вогонь котився за вітром прямо на Ковчин, на не такі й далекі обійстя. Але, коли й «благополучно» горіли лише насадження, це виявлялося смертю для дерев. Адже, якщо на стовбурі внизу кора обгорить повністю, по колу, сокорух припиняється, й дерево гине.

Що тепер робити з цими колись красивими, а тепер мертвими соснами? Мабуть, і деревина з них буде вже не така міцна, як з живих дерев. Спиляти на дрова? А поки що ці дерева поповнили число тих сотень чи тисяч спалених, звалених вітром дерев, якими захаращені наші ліси. Це, правда, вже інша, але дотична тема.

Такими деревами завалений і давній ліс між Ковчином та Авдіївкою, який так і називається — Сосни, ліс, де ми часто гуляли в дитинстві. Так завалений деревами й ліс неподалік, понад Десною, посаджений 40 з лишком років тому. Ні про які санітарні вирубування вже давно ніхто не балакає. А вони вкрай потрібні, щоб від мертвих дерев ліс не гинув далі.

Але що про це говорити, коли і той ліс Сосни, і десятки, сотні, тисячі кілометрів лісосмуг, пришляхових смуг нині в країні виявилися «нічиїми». У цьому я зайве переконався, коли кілька років тому проводив журналістське розслідування з приводу намірів якихось підпільних «лісорубів» вирізати геть до пня шість кілометрів пришляхової лісосмуги між Куликівкою і Ковчином. Тоді люди зірвали цю дивну оборудку. Але виявилося, що з такими землями, зайнятими лісом, у країні повний безлад. Однак це ще одна, вже третя, тема.

Боляче стало дивитися на ті спалені мертві сосни між двома нашими селами.

Петро АНТОНЕНКО


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/