Вторник, 7 июля 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Більшовики не церемонилися і з бідняками


колгосп«Угробив Киїнку – угроблю і вас». Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1933-й.

 

У селі Жавинка Чернігівської приміської смуги (нинішній Чернігівський район Чернігівської області) колгосп «Друга п’ятирічка» виник доволі пізно – на початку 1933 р. Хоча це й не врятувало селян від серйозних «продовольчих труднощів». Колгоспний актив складали завгосп і комірник Іван Семенович Ждан, бригадир Михайло Володимирович Єдомаха, рядовий член колгоспу Василь Михайлович Ждан, ланкові Марина Пантеліївна Гузь і Прися Федорівна Власенко. А очолював «Другу п’ятирічку» кандидат у члени партії Іван Федорович Орішко.

Голова – людина енергійна, рішуча. Надійний кадр, типовий компартійний активіст «систематично пиячить, грубо поводиться з колгоспниками». Рішуче проводив радянську політику, неодноразово казав колгоспникам: «Я розкуркулив 17 дворів, і ще стільки ж розкуркулю, так вони швидше підуть в колгосп. Зараз агітація не допоможе, потрібно натискати. Не будемо дивитися – бідняк чи ні. Хто не вступив у колгосп, той проти радянської влади». А на одному із зібрань Орішко взагалі заявив жавинцям: «Я був головою колгоспу в Киїнці і угробив її, люди від мене пухли з голоду, то угроблю і вас».

Мешканцям Киїнки є що згадати про Голодомор. Стараннями Орішка та йому подібних, які справно «викачували» хліб і залишали людей без засобів до існування. Смерті з діагнозом «від слабкості організму» тут мали місце ще в жовтні 1932-го та січні 1933 року. Однак ретивих активістів це не зупиняло. Як наслідок, вже в березні відмічається різке збільшення смертності, а в травні Киїнка, згідно секретних спецзведень обласного відділення ДПУ, належала до найбільш проблемних сіл чернігівської околиці: «до 30-и господарств опухлих від голоду (5 чоловік померло)», «в селі налічується 10 сімейств, що вийшли з колгоспу і абсолютно не мають продовольства. Всі сім’ї опухли, відмічено 3 випадки смерті від голоду». Страждання людей набули такого розмаху, що в Киїнці плюнули на всі вказівки «згори» приховувати справжні причини смерті і в тому ж таки травні 1933-го писали прямим текстом у сільській книзі записів актів громадянського стану: «від голодовки» – 1 запис, «від голодухи» – 4 записи, «виснаження організму» – 1 запис, «від слабості» – 1 запис. Схожа картина і в червні: «від голодухи» – 13 записів, «від слабості» – 1 запис, а один із жителів «повісився» – вочевидь, від нестачі їжі та безвиході.

В липні 1933 року всі 12 осіб померли до 14-го числа, навпроти п’яти з них значиться: «від голоду». Неймовірно, але навіть у грудні 1933-го тричі зустрічаємо померлих «від голоду». Голодування людей у Киїнці мало важкий і затяжний характер, а максимально виснажені організми людей так і не змогли відновити життєві сили навіть після появи нового врожаю. Всього за 1933 рік у селі померло 128 осіб. Роком раніше – 43, у 1931 році – 38, у 1930 році – 32. Ось такий «фундамент» заклав Орішко, очолюючи тамтешній колгосп.

Власне, «нагорі» мали б радіти такому рішучому та незламному керманичу, якого ніщо не зупинить на шляху до цілі. Однак восени 1933 року ситуація змінюється і чекісти фіксують у своїх спецзведеннях, що Орішко «халатно відноситься до роботи, що призводить до розвалу колгоспу». От коли люди пухли з голоду і помирали – то нічого, а колгосп – то для радянської влади святе, розвалювати те, що з такими труднощами створювалося, не дозволено нікому.

З’ясувалося, що Орішко поблажливо ставиться до частини колгоспників, дає коней для особистих поїздок. Тоді як іншим відмовляє у грубій формі, погрожуючи виключити з колгоспу, як то було з Андрієм Романенко і Михайлом Сукладом.

Голова злигався з колгоспником-середняком Іваном Семеновичем Жданом (сином колишнього сільського старости) і на пару з ним «систематично пиячить». Відтак Ждан отримав ряд «хлібних» посад – завгосп, комірник і касир одночасно. При цьому колгоспний обоз прийшов у повну непридатність, ремонтувати його завгосп не збирається, «безконтрольно витрачаючи кошти на випивки». Що цікаво, за два місяці до того Ждана першим вписали в список колгоспного активу як такого, що бере участь в усіх «кампаніях», та й значився він тоді бідняком. Тепер же – і середняк, і син старости…

Тим часом Орішко все частіше став з’являтися на людях у п’яному вигляді, влаштовує бійки з дружиною, про що стало відомо всім колгоспникам. Стан справ у господарстві голову цікавив все менше, тож трудова дисципліна почала стрімко падати, вихід на роботу суттєво скоротився. 6 колгоспників взагалі придбали коней і почали заробляти на перевезеннях у Чернігові, припинивши, зрозуміло, працювати в рідному господарстві. Відтак намітилася тенденція до збільшення бажаючих іти на заробітки.

Падінням дисципліни пояснюється і пожежа 6 жовтня 1933-го, коли необережне поводження з вогнем малолітнього сина колгоспника Михайла Матвійовича Власенка призвело до займання хати. А через сильні пориви вітру вогонь перекинувся на сусідні двори, внаслідок чого погоріли хати колгоспників Івана Марцевого, Тимофія Романовича Власенка і Агафії Василівни Гузь.

Ось так Орішко потрапив у немилість. Вочевидь, втратившого пильність «кандидата у члени партії» пожурили і відрядили «виправлятися» в інше село. Поки остаточно «не угробив» Жавинку та колгосп із «романтичною» назвою «Друга п’ятирічка».

Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/