«Угробив Киїнку – угроблю і вас». Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1933-й.
У селі Жавинка Чернігівської приміської смуги (нинішній Чернігівський район Чернігівської області) колгосп «Друга п’ятирічка» виник доволі пізно – на початку 1933 р. Хоча це й не врятувало селян від серйозних «продовольчих труднощів». Колгоспний актив складали завгосп і комірник Іван Семенович Ждан, бригадир Михайло Володимирович Єдомаха, рядовий член колгоспу Василь Михайлович Ждан, ланкові Марина Пантеліївна Гузь і Прися Федорівна Власенко. А очолював «Другу п’ятирічку» кандидат у члени партії Іван Федорович Орішко.
Голова – людина енергійна, рішуча. Надійний кадр, типовий компартійний активіст «систематично пиячить, грубо поводиться з колгоспниками». Рішуче проводив радянську політику, неодноразово казав колгоспникам: «Я розкуркулив 17 дворів, і ще стільки ж розкуркулю, так вони швидше підуть в колгосп. Зараз агітація не допоможе, потрібно натискати. Не будемо дивитися – бідняк чи ні. Хто не вступив у колгосп, той проти радянської влади». А на одному із зібрань Орішко взагалі заявив жавинцям: «Я був головою колгоспу в Киїнці і угробив її, люди від мене пухли з голоду, то угроблю і вас».
Мешканцям Киїнки є що згадати про Голодомор. Стараннями Орішка та йому подібних, які справно «викачували» хліб і залишали людей без засобів до існування. Смерті з діагнозом «від слабкості організму» тут мали місце ще в жовтні 1932-го та січні 1933 року. Однак ретивих активістів це не зупиняло. Як наслідок, вже в березні відмічається різке збільшення смертності, а в травні Киїнка, згідно секретних спецзведень обласного відділення ДПУ, належала до найбільш проблемних сіл чернігівської околиці: «до 30-и господарств опухлих від голоду (5 чоловік померло)», «в селі налічується 10 сімейств, що вийшли з колгоспу і абсолютно не мають продовольства. Всі сім’ї опухли, відмічено 3 випадки смерті від голоду». Страждання людей набули такого розмаху, що в Киїнці плюнули на всі вказівки «згори» приховувати справжні причини смерті і в тому ж таки травні 1933-го писали прямим текстом у сільській книзі записів актів громадянського стану: «від голодовки» – 1 запис, «від голодухи» – 4 записи, «виснаження організму» – 1 запис, «від слабості» – 1 запис. Схожа картина і в червні: «від голодухи» – 13 записів, «від слабості» – 1 запис, а один із жителів «повісився» – вочевидь, від нестачі їжі та безвиході.
В липні 1933 року всі 12 осіб померли до 14-го числа, навпроти п’яти з них значиться: «від голоду». Неймовірно, але навіть у грудні 1933-го тричі зустрічаємо померлих «від голоду». Голодування людей у Киїнці мало важкий і затяжний характер, а максимально виснажені організми людей так і не змогли відновити життєві сили навіть після появи нового врожаю. Всього за 1933 рік у селі померло 128 осіб. Роком раніше – 43, у 1931 році – 38, у 1930 році – 32. Ось такий «фундамент» заклав Орішко, очолюючи тамтешній колгосп.
Власне, «нагорі» мали б радіти такому рішучому та незламному керманичу, якого ніщо не зупинить на шляху до цілі. Однак восени 1933 року ситуація змінюється і чекісти фіксують у своїх спецзведеннях, що Орішко «халатно відноситься до роботи, що призводить до розвалу колгоспу». От коли люди пухли з голоду і помирали – то нічого, а колгосп – то для радянської влади святе, розвалювати те, що з такими труднощами створювалося, не дозволено нікому.
З’ясувалося, що Орішко поблажливо ставиться до частини колгоспників, дає коней для особистих поїздок. Тоді як іншим відмовляє у грубій формі, погрожуючи виключити з колгоспу, як то було з Андрієм Романенко і Михайлом Сукладом.
Голова злигався з колгоспником-середняком Іваном Семеновичем Жданом (сином колишнього сільського старости) і на пару з ним «систематично пиячить». Відтак Ждан отримав ряд «хлібних» посад – завгосп, комірник і касир одночасно. При цьому колгоспний обоз прийшов у повну непридатність, ремонтувати його завгосп не збирається, «безконтрольно витрачаючи кошти на випивки». Що цікаво, за два місяці до того Ждана першим вписали в список колгоспного активу як такого, що бере участь в усіх «кампаніях», та й значився він тоді бідняком. Тепер же – і середняк, і син старости…
Тим часом Орішко все частіше став з’являтися на людях у п’яному вигляді, влаштовує бійки з дружиною, про що стало відомо всім колгоспникам. Стан справ у господарстві голову цікавив все менше, тож трудова дисципліна почала стрімко падати, вихід на роботу суттєво скоротився. 6 колгоспників взагалі придбали коней і почали заробляти на перевезеннях у Чернігові, припинивши, зрозуміло, працювати в рідному господарстві. Відтак намітилася тенденція до збільшення бажаючих іти на заробітки.
Падінням дисципліни пояснюється і пожежа 6 жовтня 1933-го, коли необережне поводження з вогнем малолітнього сина колгоспника Михайла Матвійовича Власенка призвело до займання хати. А через сильні пориви вітру вогонь перекинувся на сусідні двори, внаслідок чого погоріли хати колгоспників Івана Марцевого, Тимофія Романовича Власенка і Агафії Василівни Гузь.
Ось так Орішко потрапив у немилість. Вочевидь, втратившого пильність «кандидата у члени партії» пожурили і відрядили «виправлятися» в інше село. Поки остаточно «не угробив» Жавинку та колгосп із «романтичною» назвою «Друга п’ятирічка».
Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
