Пятница, 29 марта 2024   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Балада про Героя. Відео

Балада про Героя. Відео


Є серед нас славні земляки, подвиги  яких непідвладні часові. Один із них, Соколов Валентин  Євгенійович, був удостоєний звання Героя Радянського Союзу в мирний час. 

  

Валентин Соколов  народився 17 квітня 1935 року в селищі Батурин. Навчався в Батуринській середній школі, де закінчив сім класів. Ще з дитинства мріяв стати, як батько, моряком, але підводного флоту. Готувався до цього послідовно і терпляче. Відмінно навчався, займася спортом. На той час у Батуринській школі було декілька спортивних гуртків, у тому числі і з плавання та стрибків у воду. Найактивнішим з гуртківців та учасників змагань завжди був Валентин Соколов. Старання юнака увінчалися успіхом, коли у 1950 році Валентин вступив до морської спеціальної школи у м. Енгельсі Саратовської області. Після трирічного навчання, став курсантом Тбіліського Нахімовського училища. Після закінчення, продовжив навчання у Ленінградському військово-морському училищі підводного плавання імені Ленінського комсомолу. Успішно склавши випускні іспити і отримавши звання лейтенанта, був направлений на службу до Чорноморського флоту, де стає штурманом модернізованого підводного дизельного човна «Малютка». Через рік був переведений на більш сучасний підводний човен, і, в званні капітан-лейтенанта, стає його командиром.

Соколов 1У 1976 році капітан І-го рангу Валентин Євгенійович Соколов  прийняв участь у трансатлантичному переході двох підводних човнів з Північного до Тихоокеанського флоту навколо Південної Америки. Досвідчений підводник був призначений головним на борту торпедного атомного човна 671 «К-469». Це була дуже небезпечна, відповідальна та засекречена експедиція. Учасники експедиції повинні були забезпечити охорону 2-го підводного човна – ракетного підводного крейсера стратегічного призначення в довготривалому плаванні, через Атлантичний океан в Тихий океан. Зі слів самого Соколова: «5 січня 1975 року, після копіткої дев'ятимісячної підготовки до походу з військової бази на острові Кувшин у Баренцовому морі розпочалася та легендарна експедиція… За сімдесят діб напруженого походу наші підводні човни пройшли нелегким маршрутом, при цілковитому радіомовчанні й абсолютній тиші, блискуче виконавши завдання командування». І досі жодна морська країна світу не повторила цей перехід! Подвиг нашого земляка був високо оцінений — 25 травня 1976 року Соколову Валентину Євгенійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Валентин Соколов з другом

Валентин Соколов з другом

З 1985 року капітан 1-го рангу В.Є. Соколов знаходиться у запасі, живе і працює в місті-герої Одесі. Є головою Одеського відділення Міжнародного комітету «Світ океанів», головою Одеської міської ради ветеранів. Як далеко не закидала Валентина доля, він завжди пам’ятав про своє коріння, про Батурин. І хоча на той час не прийнято було говорити вголос про гетьманів та їх столицю, Валентин, як і всі батуринці, знав її славетну і трагічну історію. Любив Батурин, пам’ятав, був гідний — і не осоромив свою малу батьківщину! Ще в радянські часи вдячні батуринські діти назвали один із піонерських загонів Батуринської середньої школи іменем Валентина Соколова. Неодноразово Герой приїздив до рідної школи на зустрічі, а також і земляків-школярів запрошував до Одеси на екскурсії.

У 2009 році Валентину Євгенійовичу Соколову було присвоєне звання «Почесний громадянин міста Батурин». Одна із вулиць міста Батурина названа на честь Героя Радянського Союзу – Валентина  Соколова.

Соколов Герой ССІ досі ветеран підводного флоту, не дивлячись на поважний вік, активний у громадському житті. Пише мемуари, активно публікується, пропагує героїчну професію підводника. Зокрема, у 2004 році видав книгу “Подо льдами Арктики”, а в минулому році не менш цікаву книгу — “Проливом Дрейка”. Обидві книги щедро презентував батуринській громаді, зокрема і в заповіднику «Гетьманська столиця».

З роси і води, Вам, Євгенію Валентиновичу, щиро пишаємося тим, що ходимо тими стежками, якими ходили Ви у своєму далекому повоєнному дитинстві!  Адже кожен шлях, який починається з невеликого селища, який сповнений любові до питомо свого, рідного та щоденної копіткої праці неодмінно приведе до успіху.

Національний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця” запрошує всіх небайдужих на батьківщину Героя, яка сформувала непересічну особистість, звідки проліг шлях наполегливого юнака до далеких, незвіданих морів та океанів.

Наталія СЕРДЮК, зав.відділом науково-просвітницької роботи НІКЗ “Гетьманська столиця”, м.Батурин

БАЛЛАДА  О  ГЕРОЕ

(Герою Советского Союза В.Е.Соколову посвящается)

Речушка Сейм не Амазонка, приток красавицы Десны,

Она торжественно и звонко,  и шумно плещет в час весны,

А летом  быстренько мелеет и оголяет берега,

Но казакам она милее, чем Амазонка морякам.

 

На ней редки шторма и бури, судов – на пальцах перечесть,

Недаром городок  Батурин и стольный град на свете есть.

И знаменит он не судами и не пиратским барахлом,

А знаменит он казаками и их воинственным трудом.

 

На берегу святого Сейма давно трепещут бунчуки,

И неприступную твердыню на нём  воздвигли казаки.

В её бойницах днём и ночью торчат казацкие чубы.

А на равнине  рядом с тыном растут могучие дубы.

 

Чуть-чуть поодаль от фортецы* лежит красивый городок,

Там, в частных домиках и хатках, ютятся семьи казаков.

Их жизнь и быт предполагают  хранить любимых от невзгод,

Казак границы охраняет, семья растёт из года в год.

 

И вот в среде казацкой рати, живущей шумно  у реки,

Немало удивив собратьев, вдруг оказались моряки.

Да нет, не вдруг, по всем законам, прорезав годы и века,

Не может кланяться попонам внук отставного моряка.

 

Парнишка с карими глазами, с улыбкой доброй на устах,

Не увлекался  ни конями, ни тяжкой службой в пластунах,

Он весь в мечтах о синем море, о корабле его мечты,

Ведь и отец, и прадед Сила потомственные моряки.

 

И он решил, окончив школу, моряцкий род не предавать,

И самому, как дед и прадед, таким же морячилой стать.

А тут и счастье подвалило, хоть шла жестокая война,

О детях воинов погибших  забыть Отчизна не могла.

 

Она под грохот канонады и под салюты и ура,

Создав нахимовские роты, мальцов манила со двора.

В Тбилиси, далеко от моря, от океанских берегов

Сын моряка, с судьбой не споря, копил силёнку на врагов.

 

Он для начала стал «питоном»* и форму флотскую надел,

Учил  Паскалей и Ньютонов и над задачами корпел.

Одновременно, не случайно и не для красного словца,

Учил морскую специальность, шагая по стопам отца.

 

Учил уставы, наставленья, стоял часами на ветру,

И каждый день, без сожаленья, терпел военную муштру

А вместе с нею грыз науки, учился думать и мечтать,

И по уму, не ради скуки, врага громить и побеждать.

 

Текли нахимовские годы, взрослели парни на глазах,

И вот они уже на море, в курсантской форме на плечах.

Выходят в дерзкие атаки, на «вражеские корабли»,

Готовы в бой, готовы к драке, во имя счастья и любви.

 

И на воде, и под водою, порой без отдыха и сна,

Они всегда готовы к бою, в душе у них всегда весна.

И по весеннему бурлива и весела морская рать,

Она смела и горделива, готова в бой и побеждать.

 

Сменив курсантские нашивки на золотые галуны,

Они без права на ошибки, идут на  бой за честь страны,

Они уходят на глубины, несутся вскачь, под слоем  льда,

Ревут могучие турбины, кипит в реакторах вода.

 

И Валентин в могучем росте, хоть ростом и не великан,

В конце концов, взошёл на Мостик, стих в ожиданье океан

Заволновались все стихии, и забурлили ковыли,

Когда подводники лихие решили плыть вокруг  Земли.

 

То подвсплывая, то ныряя на триста метров в глубину,

Курс  с маяками не сверяя, они нашли свой верный путь.

Два исполина, два титана от ледовитых берегов

Преодолев три  океана, вошли в состав армады КТОФ.

 

За этот подвиг беспримерный, и за великие дела

Страна их честно наградила, Героев звание дала.

И Валентина Соколова такая честь не обошла,

Звезда на грудь его упала, Героем увенчав орла.

Петро Чванов

Петро Чванов

*Фортеца – крепость. Укр.

* «Питон»-так называли себя курсанты –нахимовских училищ.

Писатель –маринист  Петр Чванов, Одесса, 17.04.2016 г.


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2024 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/