Четверг, 28 марта 2024   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Ах, ти – совіцька курва!?


01Ще й сьогодні спадкоємці чиновників і наглядачів  Союзу-ГУЛАГу  не визнають вояків УПА істинними борцями за незалежну Україну… Не залишається іншого виходу, як взяти в руки батоги, вила, ломи та всім миром, громадою очистити Вітчизну від сатанисько-путінського духу.                                                           ***

У березні 1957 року я, студент  3-го курсу  Київського інституту, проходив виробничу практику в геолого-геодезичній експедиції у Волинській області. Робили зйомку болотистої місцевості для визначення покладів торфу.  Поселили мене в селянській хаті, розмір якої десь 6 на 12 метрів,  стіни з дерев’яних колод, покрівля з житньої соломи, без веранди, одна половина під житло, друга — під господарчі потреби, по-чернігівські — клуня.  Господиню звали Марія, понад 30 років, двоє діток, батька їхнього не бачив.

На четверту добу мої  речі  виставили з хати -  Марія відмовила в проживанні, не пояснивши причини. До кінця практики я мешкав у приміщенні селищної ради з керівником експедиції і його помічником. Сніданок, вечерю і «тормозок» на обід приносила  жінка з сусіднього будинку. Голова сільради пояснив, що умовив  Марію прийняти постояльця, щоб матеріально підтримати, та приїздив її батько  (мешкає в іншому селі, інвалід, а  чоловік на засланні за співпрацю з УПА), наказав  виселити мене, щоб чужим духом  і не пахло... Отоді я вперше почув про УПА, і вже не як про бандитів-бандерівців, а борців за право бути господарем на своїй землі, в чому я не один раз пізніше переконався.

Щодня колгоспними возами  виїздили до місця роботи. Мій загін обслуговував їздовий Богдан — чорнявий місцевий житель — балакучий, дотепний, допомагав шурфити замерзле болото. Від  нього  я почув про чоловіка Марії та про інших борців за свою землю й людські права. Щовечора Богдан бажав мені доброї ночі і натякав: «Не забудь завтра взяти на обід шкиндель сала та гелиш хліба, бо пристанеш!»

Одного разу колеса воза вгрузли у ложбині в крихкий лід і конячка, ковзаючи некованими копитами, не могла витягти воза. Богдан бив її пугою – марно. Він узяв з воза лома і почав лупити конячку по спині, вигукуючи: «Ах, ти — совіцька курва!»... Неймовірно! Провалюючись копитами, майже на колінах, конячка  витягла воза.

Скільки ж ненависті було у волинян до останніх окупантів, щоб злість свою переносити на тварину і «людину зі сходу»!  А скільки наших батьків, дідів, прадідів — голодних, напіводягнених, в нелюдських умовах, під батогами і прикладами — витягували, як та конячка, ненаситного «совєтського спрута», що закабалив пів Європи і посягав на континенти?..

Мабуть – перетягли. Бо ще й сьогодні спадкоємці чиновників і наглядачів  Союзу – ГУЛАГу  не визнають вояків УПА істинними борцями за незалежну Україну. Та й «совіцький спрут» відродився під личиною  путінізму. Не залишається іншого виходу, як взяти в руки батоги, вила, ломи та всім миром, громадою очистити Вітчизну від сатанисько-путінського духу.

Олександр  РАЧЕК, м.Чернігів


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2024 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/